Строката курочка вправно працювала на грядці, скльовуючи з землі черв’ячків і жучків. Принагідно вона прихоплювала любовно посаджені, і рясно политі господинею – пір’ячко цибулі і гілочки кропу.

— Шию скручу, падло федоровське!

Ганна Петрівна запустила важкою сапкою по загарбниці, але не врахувала факт, що та вже була на її території. Сапка косою пройшла по грядці, поламавши і вирвавши з корінням, майбутню начинку для пирогів.

Потім знаряддя відплати прокрутилося навколо осі, підскочило і луснуло по маленькому черепу, де знаходилися курячі мізки. Ті самі, володіння якими, часто є єдиною прикрасою і людської голови.

Курка сусіда Федора підстрибнула, впала плазом, гикнула і затихла, витягнувши шию.

Ворог був переможений, залишилося тільки довести до відома господаря, про жахливі втрати в його курячій команді.

Кликати сусіда, та ще й на ім’я, занадто велика честь для нього, Ганна Петрівна звикла кидати виклик старим відром. Воно й полетіло через паркан, на ґанок цього пентюха, недотепи і злодія.

Який, то крав банки сусідки з паркану, то викопував картоплю, не залишаючи слідів свого варварства. А минулої ночі, навіщось виламав двері сараю, зірвав із петель і впустив на землю. Вона, звісно, ледве трималася, але це нічого не означає, сама б не впала.

Ще зовсім недавно, лише рік тому, вони жили мирно, Федя з дружиною Зіною допомагали літнім сусідам, ділилися радощами і печалями. У свята могли зайти на чашку чаю, на пироги й пампушки, що так добре виходили в Ганни Петрівни.

З її чоловіком, Єгором Семеновичем, у Феді була особлива дружба, яку часто скріплювали чарчиною, потайки від дружин, за сараєм.

Біда прийшла несподівано, Зіна, красуня і трудівниця, пішла з життя в аварії, коли їхала з міста додому. А підвозив її на своїй таратайці сусід, який не тільки залишився живим, а й не отримав жодної подряпини при цьому.

Він не був винен, машину протаранила вантажівка, і саме з боку пасажирського сидіння. Але серце старого гризло почуття провини, не знав, як дивитися в очі Феді, почорнілого від горя.

Він ходив за ним, не відстаючи всі ці дні, допомагав із похороном і поминками, і просив вибачення щопівгодини. Чим розлютив змученого вдівця, і той у серцях ляпнув:

— Іди звідси, дядьку Грице, я вже бачити тебе не можу!

Мимовільний винуватець трагедії сусідки поплентався до себе додому, ліг, відвернувшись до стіни, і пролежав увесь день. Дружина побоялася підійти й заговорити, подумала, полежить, відійде. Він і відійшов… в інший світ… вранці наступного дня не встав, серце не витримало.

І звинуватила в його кончині Ганна Петрівна сусіда, проклинала і кричала на все село, насилала прокляття. Не витримавши, схопила лопату, і навіть розбила вікно комори.

Федір мовчав, йому було дуже шкода, що дядько Єгор пішов, не витримавши докорів сумління. Але свій біль був ще свіжий, він не захотів поговорити і розібратися в ситуації, що склалася.

Так почалася одностороння боротьба, сусідка воювала з тією людиною, кого вважала винуватцем своєї самотності на старості років. А сусід мовчки зносив її випади, накопичуючи гірку образу на Ганну Петрівну. Ну, не бити ж йому, п’ятдесяти шести річному, здоровому мужику, бабцю, яка не змогла змиритися зі своїм горем.

Так і жили, вона звинувачувала його у всіх гріхах, виносячи це на все село. Хтось співчував їй, а хтось Федору, але основна маса крутила пальцем біля скроні слідом за старенькою.

Щоб менше бувати вдома, він влаштувався працювати в місто, і подумував про продаж будинку. У колективі чоловіка жаліли, знаючи про непросту ситуацію, особливо самотні жінки його віку.

Цього дня, вони приїхали всім колективом з нічної зміни, привезли продукти, щоб справити річницю Зіночці. Йому одному з цим не впоратися, не кидати ж його в скрутну хвилину.

Від гуркоту ті, хто сидів за столом у будинку Федора, підстрибнули, жінки завизжали, а чоловіки сказали непристойні слова.

— Що це було, га, Федоре?

Віталій, напарник господаря, виглянув у вікно:

— Грім, чи що, гримить?!

Федір зітхнув приречено:

— Сусідка лютує, зранку вже почала буянити. Знає ж, що річниця Зінаїди, навіщо вона так? Днями самій стіл збирати, поминати Єгора Семеновича.

— Нумо, вийдемо, я з нею поговорю!

Наталя, найспритніша з усіх, рішуче встала і пішла до дверей.

— Може, не потрібно, – Федору явно не хотілося скандалити з літньою сусідкою, – побіситься і піде.

— Не будеш же ти все життя ховатися від неї.

— Зачекайте, – Таня хитро посміхнулася, – я тут подумала… Федя, де одяг твоєї дружини? І розкажи мені про Зіну трохи…

Анна Петрівна із захватом чекала виходу ворога на лінію фронту. Як Давид, що готується вбити Голіафа, вона підборіддянилася і вперла руки в боки.

«Щось довго збирається, ще чимось запустити чи що»? Але двері скрипнули, старенька прийняла позицію для старту і набрала повні легені повітря.

А на ґанок, замість ненависного Федора, вийшла покійна Зіна… Темні кучері розсипалися по плечах, на шаль із трояндами, що так любила сусідка накидати на рожевий, махровий халат.

У Ганни Петрівни забилося серце, і в горлі булькнуло щось, перекриваючи дихання.

— Свят, свят!

Відходячи назад у спробі втекти від примари, старенька впала на курку, придавивши її потужним задом. Чудеса воскресіння продовжилися, курка, що лежала, схопилася і заволала на все горло своє – «кудааах». Замахала крилами, мало не довівши бабцю до непритоми своїм ефектним оживанням, і помчала до курника.

Небіжчиця плавно похитала головою, провела руками по волоссю і стала спускатися сходами.

Ганна Петрівна навкарачки, з невластивою для своїх ста кілограмів, за зросту метр в стрибку, помчала до будинку, заплющивши очі. Чомусь їй здавалося, що так безпечніше, не бачиш, ніби й не так страшно.

Пробивши головою чахлий тин клумби, вона пронеслася по гладіолусах і, злетівши як птах на ґанок, уже на своїх двох заскочила до хати.

Гучно кинувши двері й замкнувши їх, ледве дихаючи, опустилася на скриню біля входу, але гуркіт на подвір’ї змусив її схопитися. Обережно визирнувши у вікно, вона затулила рот руками, щоб не закричати. Зіна, точніше її привид, з іржавим відром, ішла, ні, пливла по двору. Під подолом рожевого халата ніби не було ніг, так плавно пересувалося тіло, закутане в шаль із трояндочками.

— Господи, спаси й помилуй!

У голові перемішалися всі молитви, що вона знала.

— Отче наш! Отче наш…

На Зіну молитви, схоже, не діяли, вона по черзі обійшла всі вікна, показуючи кулак заціпенілій старенькій. Наостанок, постукала в скло, чим ледь не добила Ганну Петрівну, і погрозила пальцем попереджувально.

— Тітонько Аню, ти де?

Голос Федора звучав як сигнал порятунку здалеку, ледве доходячи до помутнілої свідомості старенької.

— Феденько, я тут…

Двері, зачинені на кволий гачок, із тріском відчинилися, переляканий Федір і ще кілька людей увірвалися в будинок.

— Спаси мене, Христа ради, Феденько…

— Заспокойся, тітко Аню, все гаразд, я поруч.

У ніс ударив запах нашатирки, а потім до рота чиїсь теплі руки влили противну рідину.

— Ой, пробач ти мене, дурепу стару, що ж я накоїла…

Притягнувши Федю за комір до себе ближче, вона прошепотіла йому у вухо:

— Зіна до мене приходила, сердита, кулаком погрожувала…

— Ну так, тітко Аню, річниця сьогодні, попрощатися, мабуть, вирішила душа її. І не хоче, щоб ми з тобою сварилися, переживає за нас.

— Пробач, Феденько…

По щоках потекли сльози полегшення, немов стала танути брила образ і озлоблення.

— І ти пробач, тітко Аню…

Наступного літа курочки Федора гуляли по городу сусідки як у себе вдома, грядок там більше не було.

Молодуха Таня, як люблячи називала Ганна Петрівна, звільнила її від городніх клопотів, щедро ділячись тим, що вирощувала сама. Натомість старенька наглядала за господарством сусідів, поки ті працювали в місті. Вона обожнювала нову дружину сусіда, веселу й клопітку, і часто сиділа в них, перемиваючи кісточки знайомим.

Лише зрідка злякано здригалася, побачивши, як проводить рукою по волоссю Тетянка, точнісінько як покійниця Зіночка.

КІНЕЦЬ.