– Вас звільнено, Софіє Володимирівно, – суворим голосом без нотки співчуття сказав начальник, який своїм рішенням в одну мить перекреслив всі попередні досягнення успішного керівника відділом. А все тому, що на її місце він призначив свою нову пасію, а Софія мала стати її помічницею.

На таку роль Софія не погодилася, тому на емоціях розлючений начальник її звільнив.

Софія зачинила двері своєї шикарної квартири, зняла з себе незручні туфлі на каблуку, і голосно розплакалася, а точніше, розридалася. Останній раз таку волю емоціям вона давала ще в дитинстві, коли не отримала на день народження велосипед.

А зараз все складніше. Вона давно не дитина. 35-річна неодружена дуже вольова жінка, яка багато усього досягла сама. Але в один момент її просто викреслили з гри, якій вона присвятила все своє життя.

Жінка не розуміла, що їй зараз робити, адже вона настільки була поглинута кар’єрою, що зовсім забула про своє особисте життя, і на свої 35 років залишилася без сім’ї, без дітей.

Були б діточки, чоловік, то вона б у них зараз знайшла утіху, а так що? Навіть нема кому поскаржитися на життя.

Софія народилася і виросла в селі, але щойно вона закінчила школу, так відразу подалася в місто вчитися. Місто завжди її приваблювало, вона вважала, що там значно більше можливостей. А що її чекає тут, в селі?

Батьки Софію не зупиняли, хоча, напевно, і хотіли, щоб їхня єдина донька залишилася біля них вдома, та її щастя було для них важливішим.

Софія наполегливо вчилася і вже в студентські роки влаштувалася на роботу. Швидко просувалася кар’єрними сходинками, тому сама купила собі і квартиру, і машину.

На жаль, батьків рано не стало, вони б нею дуже пишалися. Своїй єдиній доньці вони залишили свій будинок в селі, який стояв пусткою і занепадав, але рік тому сусідка запитала, чи можна, щоб в той будинок переїхав її родич з двома дітками.

Обіцяла, що він платитиме оренду, але Софія відмовилася від грошей. У неї була умова, щоб чоловік дивився за будинком і подвір’ям, щоб воно не заростало бур’янами.

В село Софія не любила їздити, але цього разу на душі було так важко, що вона вирішила поїхати до мами і все їй розповісти, може хоч так облегшить свою душу. А коли верталася з цвинтаря, то вирішила заїхати додому, подивитися як справи у її пожильців, та й нарешті познайомитися.

На подвір’ї її зустрів молодий і доволі красивий чоловік, поряд з яким бігало двоє маленьких дітей: дівчинка років 5-ти, і трохи молодший хлопчик. Вони гралися з собакою.

Софія згадала, як у неї в дитинстві теж був песик, і вона йому як найвірнішому другу розповідала все, що у неї на серці.

Чоловік відразу зрозумів, хто до них завітав, і запросив до хати на чай, щоб познайомитися і обговорити деталі подальшого проживання.

Андрій, так звали цього чоловіка, розповів, що його дружини не стало 2 роки тому, і він з дітьми вирішив переїхати кудись подалі від сумних спогадів, і згадав про свою тітку, сусідку Софії.

– Знаєте, я колись любив приїжджати в село, тут завжди пахло спокоєм, а в місті шум, гамір – сказав Андрій.

– А я завжди хотіла в місто, – зізналася Софія. – Але лише ставши дорослою, зрозуміла що тут пахне по-особливому, і що такого раю для душі більше ніде немає.

Андрій дивився на Софію, і йому здавалося, що він знає її усе своє життя. А їй не хотілося сідати в свій автомобіль і повертатися додому. Софія мріяла, щоб Андрій її обійняв. Дивно, вона ж зовсім його не знає. Напевно, це і є любов з першого погляду.

Незручну тишу перервав дитячий голос.

– Ти будеш нашою мамою? – запитав хлопчик.

– Ти красива. Залишайся у нас, – обійняла Софію дівчинка.

Софія ще не знала, яке рішення їй прийняти, бо події розвивалися занадто швидко, але щось всередині їй підказувало, що вона звідси не поїде.

Минуло пів року. Софія побачила, що їй телефонує її колишній начальник.

– Софіє Володимирівно, повертайтеся на роботу. Нова працівниця не впоралася і майже розвалила справу, яку ви вибудовували стільки років. Ви не хвилюйтесь, тепер у вас буде підвищення і вдвічі вища зарплата, – пообіцяв він.

– Вибачте, але я змушена вам відмовити. І у мене дуже поважна причина. Я скоро стану мамою. А ще, я дуже щаслива, і ніякі гроші цього не замінять, – впевнено сказала Софія і пригорнулася до свого чоловіка Андрія, а він ніжно погладжував її уже округлий животик.

– Мамо, ти ж нікуди не поїдеш? – захвилювалися діти.

– Звичайно ні, – поспішила заспокоїти їх Софія. – Тепер ви, ваш тато і наш малюк – це найважливіше, що у мене є.

Часом так буває, що життя наче спеціально робить незручну для нас зупинку, щоб ми не прогавили своє щастя.

Джерело