Євгенія не знаходила собі місця, з нетерпінням чекаючи, поки чоловік повернеться з роботи, і вона нарешті прояснить усю ситуацію, яка склалася.

Чекати довелося не одну годину, адже чоловік ще й затримався на роботі аж до восьмої вечора.

Як тільки Остап увійшов до квартири, Євгенія вискочила йому назустріч.

Побачивши сердите обличчя чоловіка, вона вирішила почекати з розмовою, щоб минуло трохи часу і він заспокоївся краще.

– Як день минув? – згодом тихо запитала жінка. – Все нормально? Ти якийсь похмурий зовсім.

– Нормально, – відмахнувся чоловік та відразу пішов на кухню, щоб поїсти.

– Можливо, ти спочатку переодягнешся? – стурбовано промовила Євгенія.

– Ой, не починай, будь ласка, я тебе прошу, – Остап підійшов до електричної плити та підняв кришку з каструлі.

– Остапе, я хочу обговорити з тобою одну річ, – почала жінка, зрозумівши, що час діяти, а не мовчати.

– Звичайно, люба, що трапилося поки мене не було? – спокійно обізвався чоловік і сів на стілець.

– Пам’ятаєш, ми з тобою відкладали гроші на навчання для нашого сина, щоб він гарну освіту отримав? – Євгенія обережно торкнулася теми, яка давно турбувала її.

Остап трохи напружився, але постарався зберегти перед дружиною колишній спокій.

– Так, пам’ятаю, звісно, про ці гроші. А що так?

– Сьогодні я щось згадала і відразу перевірила рахунок наш. Там пусто. Уявляєш? Всі гроші просто зникли, наче їх і не було, – Євгенія намагалася говорити спокійно, незважаючи на наростаюче хвилювання.

– Порожньо зовсім? – перепитав Остап, вдаючи, що здивований. – Можливо, банк помилився? Треба туди якось зателефонувати та уточнити що до чого і як.

– Я вже дзвонила. Банк підтвердив, що гроші було знято. Все до останньої гривні! – Євгенія пильно дивилася на свого чоловіка, намагаючись вловити найменші ознаки неправди. – Доступ був тільки в тебе та в мене і все.

– Може це помилка системи якась? Чи хтось зламав обліковий запис? – Остап намагався знайти логічне пояснення, уникаючи прямої відповіді.

– Я думала, що ти зізнаєшся. Остапе! Це зробив ти, – голос Євгенії здригнувся, але вона продовжувала говорити. – Я знаю, адже пам’ятала дату зняття грошей. Це сталося за пару днів до Нового року, коли ми поїхали відпочивати.

Остап, розуміючи, що приховувати правду від дружини більше неможливо.

– Євгеніє, ну пробач мені, будь ласка. Я не хотів, щоб ти знала. Просто вирішив зробити сюрприз.

– Який ще сюрприз? – перебила його дружина, не приховуючи повного розчарування. – Ти витратив гроші, які ми збирала для нашого сина, на нашу подорож? На відпочинок в Карпатах, де ми зустрічали Новий рік?

– Я думав, що тобі сподобається. Ти завжди хотіла побувати там, а тут ще й на Новий рік, зустріти такий день незвичайно, – Остап говорив невпевнено, розуміючи, наскільки безглуздо звучить його виправдання. – Скажи ще, що тобі не сподобався той відпочинок і те, як ми зустріли Новий рік!

– Так, мені все сподобалося, але якби я тільки знала за які це все гроші. Я вирішила, що ти відклав собі десь гарну суму і на ці гроші мене в Карпати відвіз.

– Таку суму? – посміхнувся у відповідь чоловік. – Смієшся чи що? Я взагалі не зрозумів твого хвилювання. Ми збирали гроші на одне, витратили на інше. У нас їх не вкрали, зате є, що згадати. Гроші ще назбираються, не хвилюйся так.

– Це були не твої гроші, Остапе! Це були гроші, які ми відкладали для нашої дитини! – Євгенія говорила розчарованим голосом, ледве стримуючи сльози.

– Як ти міг так вчинити, не порадившись ні з ким?

Остап просто мовчав, не знаходячи слів. Він розумів, що зробив помилку, але не зовсім очікував такої бурхливої ​​реакції дружини.

– Вибач, Євгеніє. Я справді не подумав, я гадав, що так лише краще буде для нас. Я хотів зробити щось особливе для нас, але, – він замовк, усвідомлюючи весь тягар своєї помилки.

Євгенія встала і підійшла до вікна. Вона була розчарована і розгнівана від того дуже.

– Знаєш, Остапе, справа навіть не в грошах. Справа у довірі. Ти взяв без дозволу у мене не лише гроші, а й віру в тебе. Як я тепер можу вірити тому, хто здатний на таке? – Євгенія повернулася до нього, очі її блищали від сліз.

Остап винувато опустив голову, йому було не під силу дивитися дружині у вічі.

– Я розумію, що зробив неправильно. Однак хіба ми в іншому випадку змогли б поїхати на відпочинок твоєї мрії? Скільки можна працювати та відкладати? Що я згадаю наприкінці свого життя? Як ми заощаджували на всьому?

– Йшлося взагалі не про нас, а про нашого сина! Ну як ти не розумієш цього? – Сказала Євгенія з образою.

– Нехай старається вчитися гарно та поступить на бюджет! – озвучив свій вихід із ситуації Остап. – Я, дійсно, люблю тебе і нашого сина, але ж треба пам’ятати і про відпочинок!

Євгенія мовчала, обдумуючи почуте. Їй хотілося на все махнути рукою, але біль та розчарування були надто відчутними.

– Не знаю, Остапе. Зараз мені потрібен час, щоб все добре обміркувати. Залиш мене одну, будь ласка, – тихо сказала вона, повертаючись до вікна.

Остап важко зітхнув і, вставши з дивана, вийшов із кімнати. Чоловік залишив дружину наодинці з її думками.

Минуло кілька годин, перш ніж Євгенія спромоглася заспокоїтися. Вона сиділа сама в кімнаті, дивлячись у вікно на вечірнє місто.

Слова Остапа продовжували звучати в її голові, викликаючи одночасно і гнів, і глибоке розчарування.

У глибині душі вона розуміла, що ця ситуація може змінити багато в їхніх стосунках.

Наступного дня Євгенія встала дуже рано, відчуваючи втому після безсонної ночі.

На кухні Остап сидів за столом, пив каву та читав газету. Вони обмінялися холодними поглядами, але жоден з них не промовив жодного слова.

На роботі жінка намагалася зосередитися на справах, але думки постійно поверталися до того, що сталося.

Як могла начебто така дрібниця зруйнувати шлюб, який вони будували роками?

Але що робити далі? Вибачити Остапа та спробувати забути цей інцидент?

Євгенія й далі не знала, як бути. Як далі жити з таким чоловіком? Як довіряти цій людині?

Джерело