Коли Світлані повідомили діагноз, першою думкою було те, що тепер не потрібно буде витрачатися на додаткові речі, необхідні в сімейному житті. А потім вона обізвала себе «дурепою» і схопилася за голову. Адже це означало, що її мрії ніколи не здійсняться! Вона ніколи не завагітніє і не народить дитину.

Вона ніколи не випробує на собі токсикоз, біль у спині, не зіткнеться з ризиком варикозу. Вона не проведе безсонні ночі з кричущим немовлям. Коротше кажучи, ніколи не пізнає радість материнства. Навіть обізвати невдячним нікого не зможе.

Вона розридалася від відчаю прямо в кабінеті лікаря. Заради чого тепер жити? Чим виправдовувати своє існування, якщо не народженням дітей? Кому вона передасть свої родові, психологічні травми? Йшла Світлана і не могла зупинити потік сліз. Вона не знала, як розповісти про все чоловіку.

Як він до цьогоу поставиться? Адже вони вже мріяли про те, куди витратять материнський капітал. Він теж мріяв про підгузки, про те, щоб працювати тільки для утримання дитини. Куди тепер витрачати зайві гроші? Поїхати у відпустку?

Їх же тоді всі родичі назвуть «егоїстами»! Світлана не могла повірити в діагноз. Вона сама росла в малозабезпеченій багатодітній сім’ї і сподівалася, що її діти пізнають радість життя. Але ні! Лікарі зруйнували всі надії. Вона розповіла про все чоловікові, він її відразу обійняв, став витирати сльози: -Люба, не плач, вихід є!

Адже ми можемо усиновити дитину! Світлана видихнула з полегшенням. Добре, що у неї такий розуміючий чоловік.