Всі сусіди вже давно спали, навіть ліхтарі усі над дорогою були вимкнені. Ось-ось світанок, а Світлана одна лиш не спала, напевно, у цю пору.

Чоловіка Світлани й досі не було вдома, а така вже пізня пора.

Враз у думках моєї подруги згадалися усі ті різні оповідки, які сільські пліткарки про її Івана говорили, про молоду сільську лікарку, яка нещодавно стала в них працювати. Така весела, безтурботна, говірка.

Таки дійсно, праві були люди, ходить її Іван до неї, а вона до останнього вірити в це не хотіла.

А вже колись було таке, вже пробачала вона йому зраду, все пробачала і він знову повертався в сім’ю.

Мама Світлані вже давно говорила, що все це – її лише вина, адже кохає вона, догоджає в усьому Іванові, а він зовсім перестав цінувати її.

Навіть троє їх спільних діток, які у них були такі чудові, не могли вплинути на вчинок батька.

Іван, неочікувано, прийшов десь аж під ранок, Світлана вже стала шукати виправдання чоловікові, наче ні в чому не бувало: десь затримався у справах, кудись не встиг, але чому ж не зателефонував, телефон розрядився.

Світлана сама знаходила відповіді на свої запитання, аби виправдати свого чоловіка, щоб у них було все добре, до останнього хотіла вірити в диво.

Та Іван сказав, що прийшов збирати свої речі, але поки візьме лише зимові, а весняні і літні залишить дружині, адже тій Катерині лише маленьку кімнату дали в селі, поки всі речі немає де складати, місця зовсім мало.

Здивуванню Світлани, цього разу, не було меж, але вона швидко заспокоїлася і запитала чоловіка, чи йому осінні речі дітей складати з собою, чи лише зимові поки візьме.

Іван зовсім не очікував від своєї дружини такого, сказав, що про дітей мови взагалі не йде.

Тоді Світлана сказала, що дві старші доньки підуть з батьком, а з нею залишиться лише маленький синок, адже його потрібно годувати молоком.

Іван вийшов з дому з порожніми руками, а ввечері повернувся, сказав, що йти нікуди не буде, бо та Катерина не хоче жити з чужими дітьми і чути навіть про це не хоче.

Світлана пробачила чоловіка цього разу, згодом все забулося, все в їх сім’ї було добре.

Іван вчасно приходив додому, турбувався про сім’ю та дитину.

Лише старенька бабуся, мама Світлани, щодня нагадувала своїй доньці, що вона зробила велику помилку, з таким чоловіком краще розлучитися.

Світлана не зважає на маму, вона перш за все має зберегти свою сім’ю і батько має жити з дітьми.

Невже вона робить щось не так? Може іван зміниться і стане добрим сім’янином. Чи варто пробачати зраду, як гадаєте?

КІНЕЦЬ.