Світлана Сергіївна крутила на кухні голубці, коли на столі задзвенів її телефон. Жінка глянула на екран. Дзвонив її син Святослав. – Та невже, – загадково пробурмотіла вона і взяла слухавку. – Мамо, це я, Святослав, – дуже тихо сказав чоловік. – Чому пошепки говорю? Тому що Оксанка тільки-но заснула… Уявляєш, Ганнуся дала мені в руки дочку, взулась, взяла куртку й пішла! З однією торбою. Вона нас покинула, мамо! – Я в курсі, синку, – раптом сказала Світлана Сергіївна. – А мені ти чого подзвонив? – Як це чого?! – Сергій не розумів, що відбувається
04.07.2023 narodnadumka

Світлана Сергіївна крутила на кухні голубці, коли на столі задзвенів її телефон.

Жінка глянула на екран. Дзвонив її син Святослав.

– Та невже, – загадково пробурмотіла вона і взяла слухавку.

– Мамо, це я, Святослав, – дуже тихо сказав у слухавку чоловік. – Чому пошепки говорю? Тому що Оксанка тільки заснула… Уявляєш, Ганнуся дала мені в руки дочку, взулась, взяла куртку й пішла! З однією торбою. Вона нас покинула, мамо!

– Я в курсі, синку, – раптом сказала Світлана Сергіївна. – Мені Ганна вже дзвонила з цього приводу. Сказала, щоб її не турбували. Все – тепер всі питання вирішуй сам. Мені ти чого подзвонив?

– Як це чого?! – Сергій не розумів, що відбувається. – Мамо, приїжджай, я не знаю що робити!

Почувся галас.

– Ну ось, мамо, Оксанка прокинулася… Ма-а-а-амо! – говорив вже голосно син.

– Я можу підтримати тебе тільки морально. Я за Ганнусю. Приїжджати не збираюсь.

– Що? – син застиг від такої відповіді.

У слухавці почулася дитяча метушня і знову галас.

Мати несподівано поклала слухавку.

Святослав подивився на телефон здивовано і хотів було набрати номер матері ще раз, але чотирирічний Миколка навмисно почав лізти до горщиків з квітами.

Батько взяв дитину на руки.

– Якщо мультики увімкнеш, то не буду, – швидко промовив Миколка.

Святослав одразу взяв пульт і натиснув кнопку.

– На.

– Тату-тату, Оксанка зараз з дивана злізе, – смикала за сорочку батька семирічна Даринка, притримуючи другою рукою сестру. – А мама тобі казала покласти її в ліжко.

– А-а-а, – кидався по кімнаті батько, взявши молодшу дочку на руки. – Дивись телевізор із братом, – сказав Святослав.

– Тату, тату, а Оксанці треба змінити підгузник, вона пока…

– Так чую я вже, – нервував батько, перевертаючи складені напрасовані пелюшки на пеленальному столику однією рукою.

– Ось підгузки, – показала старша дочка на упаковку, що стояла поряд із столиком.

– А-а-а, – знову кидався і не знав, за що братися спочатку батько…

…Святослав не передзвонював. Його мати сиділа на дивані і дивилась на телефон. На мить їй навіть стало лячно, але вона хотіла захистити невістку. Якщо не зробити цього зараз, то дати урок синові не вдасться.

Після народження третьої дитини Святослав все частіше став затримуватися на роботі, з друзями і все рідше бував удома…

– Ганнуся справляється! – казав він на слова матері, яка закликала приділяти дітям більше уваги і хоча б трохи дати дружині відпочити. – Вона рада материнству, а я працюю, це мені треба відпочивати!

І Ганна справлялася, не спала ночами, марніла на очах, але справлялася – готувала, прибирала, стежила за дітьми, чоловікові нічого не виказувала – вона ж удома сидить, має все встигати….

І от втрутилася свекруха.

– Дзвонив? – з порога запитала Ганнуся.

– Так, одразу ж, як ти пішла.

Ганнуся поставила кросівки біля дверей і почала ходити коридором туди-сюди.

– Може, мені не треба було їхати до вас, а краще було залишитись біля під’їзду.

– Ага! І спати на лавці в обіймах з телефоном? Ганнуся, прийми спокійно душ, я приготувала обід, поїси і спати. І не вмикай телефон, чуєш!

– Я не зможу заснути, Світлано Сергіївно.

– Зможеш! Якщо хочеш набратися хоч трохи сил.

– Мені здається все це занадто, ось так залишити його одного з дітьми.

– Ганнусю, а як?! Тільки так! Різко, без підготовки та умовностей. Щоб викарбувалося, щоб зрозумів, як це жити у постійній напрузі. Не сумнівайся, я свого сина знаю. Ти намагаєшся бути хорошою дружиною, але… Якщо себе не шкодувати і не цінувати, то в результаті нічого доброго не вийде.

Ганнуся знизала плечима.

– Так, скажи мені, якщо тобі недобре, галасує Оксанка, бо треба змінити підгузник, і чоловік просить їсти, що ти зробиш насамперед?

– Візьму дочку на руки, вона так заспокоїться, і нагодую чоловіка…

– О-от, про це я й говорила! Спочатку ти маєш випити пігулку, сказати чоловікові, щоб він поїв сам, і одночасно з цим переодягнути Оксанку. Все, йди в душ, потім обід й спати!

– А-а-а…

– А я поки що посиджу на телефоні…

Святослав разів двадцять за вечір дзвонив матері, і питав порад, і вимагав приїхати, і допомогти з дітьми, і благав… Але та була непохитна.

…Наступного дня в обід мати приїхала до сина і взяла дітей на три години, щоби погуляти.

– Поки ми гуляємо, ти прибери вдома, закинь одяг прати і звари вечерю.

Святослав, який сидів на дивані, аж рота відкрив від здивування:

– Я був певен, що ти залишишся і допоможеш мені!

– Ха, та я і так тобі допомагаю! Ганнуся все це робить із дітьми, ще й гуляти їх водить. Давай-давай, уперед. Три години, час пішов…

За три з половиною години Світлана Сергіївна повернулася з дітьми додому. Святослав, який мало що встиг за цей час, спробував умовити матір залишитися. Але вона завела дітей у коридор, допомогла їм роззутися і швидко пішла.

Ганнуся повернулася додому тільки наступного дня. Вранці.

Діти спали, чоловік, який мабуть всю ніч колихав молодшу дочку, так і заснув біля її ліжечка.

Ганнуся посміхнулася. Вона була рада повернутися додому. Жінка завантажила пральну машинку, пройшлася шваброю по підлозі й пішла готувати сніданок.

Запах свіжозвареної кави швидко пішов по всій квартирі, чоловік одразу прокинувся і вискочив на кухню.

Старша дочка розбудила всіх галасом:

– Матуся повернулася!

І кинулась до Ганни.

– Я переживав, що ти нас покинула… – Святослав обійняв дружину і не відпускав. – Ох, як чудово пахне кава, я не пробував її два дні…

Ганнуся посміхнулася.

– А я рік!

– Я все зрозумів, все збагнув! Відтепер я зобов’язуюсь допомагати! Навіть якщо ти не просиш…

– Чудово. Тоді я рада, що ти вже йдеш міняти підгузник Оксанці – вона незадоволена і плаче.

– Звичайно! – роблячи ковток кави на ходу, сказав Святослав і попрямував до своєї донечки…

КІНЕЦЬ.