Тетяна зі Світланою були сусідками по дачі вже понад двадцять років.

Колись вони дружили, допомагали одна одній, разом освоювали премудрості садівництва і городництва, ділилися розсадою та врожаєм.

Взимку також підтримували хороші стосунки, часто збиралися за одним столом.

Але одного разу все різко змінилося! Сусідки одразу незлюбили одна одну.

А все сталося через ревнощі…

Одного разу Світлана приїхала на дачу забрати якісь свої речі та інструменти.

Вона відкрила хвіртку і раптом почула в будинку якісь голоси.

Вона заглянула у вікно і застигла від здивування. Вона побачила свого чоловіка разом із сусідкою! Михайло з Тетяною сиділи за столом, сміялися, і, як здалося Світлані, виглядали дуже щасливими.

Світлана не розуміла, що відбувається…

Хоч як намагалися Михайло і Тетяна переконати Світлану, що їй тільки здалося і вони просто по-дружньому говорили, але нічого в них не вийшло.

Світлана подала на розлучення. Тільки Михайло знав, яких зусиль йому вартувало зберегти сім’ю.

Розлучення не відбулося. Вони помирилися, але з сусідкою спілкуватися Світлана перестала.

Михайло – щоб не нервувати дружину, а Світлана – зрозуміло чому…

Тепер сусідки наче не бачили один одного. Тільки на їхніх ділянках відбувалися дивні речі.

То в плівці парника з’являлися дірки. То зникав інвентар. То бочка з водою була пуста, хоча туди й наносили напередодні…

Словом, відбувалися дрібні капості…

У такі дні в селі чулися звуки сварки.

Спочатку саме Михайло зупиняв це все своїм чоловічим, міцним словом.

А потім він якось раптово заслаб і його не стало…

Пройшов якийсь час, а сварки сусідок стали тривалішими.

Якщо вони починалися о п’ятій ранку, коли сусідки виходили на прополку, то могли затихнути аж пізно ввечері, коли обоє вже поливали свої грядки.

Якось жінки, а їм обом уже було під шістдесят, так перестаралися у з’ясуванні стосунків, що Світлана аж злягла.

Будучі у лікарні, Світлана не знаходила собі місця.

Погода того літа стояла дуже спекотна, дощів не було, і досвідчена дачниця розуміла, що залишиться без врожаю, якщо все це затягнеться.

Вона вмовляла виписати її, але лікар сказав:

-Дивна ви. Через огірки так ризикувати? Ну подзвоніть комусь. Нехай поллють ваші грядки!

-Нема кому мені дзвонити. Син далеко, подруг не нажила, а сусідка моя по дачі… Сусідка не допоможе!

-Ну, вибачте, – знизав плечима лікар. – Відпущу, коли буду впевнений, що з вами все гаразд.

Світлана розплакалась. Вперше жінка подумала, що даремно вона так і не помирилася з Тетяною. Ось зараз вона б допомогла їй. Та й провідати прийшла б. Адже ж так колись вони дружили!

-А раптом між нею і моїм Михайликом тоді й справді нічого не було? – промайнула думка в Світлани. – Тоді виходить, що моя ревність зіпсувала життя і їй, і чоловікові, і мені. Господи, що я наробила? Пробач ти мене грішну…

З цими думками Світлана й заснула.

Ще аж три тижні Світлана переживала за свій город. Дощу не було, і жінка переживала, уявляючи, як посохнуть від спеки всі її грядки.

Зрештою, Світлану відправили додому. Із нетерпінням жінка поїхала на свою дачу.

Зайшовши за хвіртку, жінка здивовано зупинилася.

Город зустрів її буянням зелені, квіти – усіма кольорами веселки, а соняшники, привітно закивали, ніби віталися з нею!

Світлана повільно пішла до будинку. Вона не знала, що й думати.

Ясно було одне – хтось регулярно поливав город. Цікаво – хто?

-Запитаю у Тетяни, – вирішила Світлана і вперше за кілька років пішла до сусідки.

Вона постукала в двері.

-Дякувати прийшла, чи що? – з порога запитала Тетяна. – Так не треба! Я, коли город поливала, навіть про тебе й не думала. Просто не могла дивитись, як усе засохне.

-Спасибі тобі, Таня, – не стримуючи сліз, відповіла на це Світлана, зробила крок до сусідки, і міцно обняла. – Вибач мені, за все, пробач…

Тетяна розплакалася у відповідь.

-Нарешті, – прошепотіла вона.

Сусідки помирилися. Зараз у них не просто дружба, а скоріше споріднені стосунки.

Вони разом не тільки у дачний період, а й увесь рік.

Навіть подумують з’їхатися. А що? Діти далеко, разом і простіше, і веселіше. Та й дешевше в рази…

Отак і вирішилися проблеми, з якими вони не могли впоратися багато років.

Шкода Михайло вже цього примирення не побачив…