-Я не можу сказати про це своїй матері, – сказала Христина.

Дівчина сиділа і плакала. Кілька тижнів до випускного, а вона раптом виявляється вагітна!

Христина подивилася на Сергія так, наче чекала, що він вирішить усі проблеми за секунду.

Але коханий відсунувся від неї і сказав:

-Ти не зможеш мамі сказати? Та я не знаю, що мій батько зробить, як дізнається! Ми терміново маємо щось зробити, поки це все не випливло назовні. Час є, ти все встигнеш. Якщо зараз підемо в лікарню.

-Що… Встигну? – запитала Христина.

-Ну… Щось. Ти знаєш що.

-Ти пропонуєш мені таке?!

-А які ще у нас варіанти?

-Сергію, ну ми ж уже не діти. Нам вісімнадцять. Якщо ми разом підемо до моєї мами, а потім до твоїх… Або навпаки…

Він схопився і забігав по кімнаті. Що вона несе? У нього попереду навчання, перспективи, а вона хоче, щоб він зіпсував своє життя?!

-Ти можеш робити що хочеш. Я тебе готовий підтримати тільки в одному рішенні. Я все сказав!

У Христини в голові металася зграя думок, слів, які хотілося сказати Сергію, але вона раптом відчула себе повітряною кулькою, з якої випустили повітря.

Він уже все вирішив. Ні вона, ні дитина у його плани не входять!

Христина залізла з ногами на диван і відвернулася до вікна. Там весна, пташки співають, випускний скоро. А вона вагітна і нікому не потрібна.

-Так що я знайду лікаря, і ми їдемо, все робимо, що потрібно, так? Грошей я дістану.

-Іди, будь ласка. Я хочу побути на самоті.

-Що? – засмутився Сергій.

Христина похитала головою і сказала:

-Одна. Сама. Все сама. Йди!

Йдучи Сергій, сказав:

-Не здумай моїм сказати!

Вона мовчала. Не говорила нікому. До лікарні не йшла. Христина не хотіла в лікарню, не хотіла казати мами, не хотіла слухати Сергія. Яким дивом вона закінчила школу, одному Богові відомо. Перед випускним мати запитала її:

-Ти не заслабла часом? Біла якась. Чи з Сергійком посварилася? Щось давно його не видно.

Мати вважала, що Сергій – чудова пара. Із заможної сім’ї. Ввічливий, вихований. Знала б мати, яким він виявився…

Негідник, ось хто її дорогоцінний Сергійко. Але Христина все одно сумувала за ним, хоч і злилася. Так і чекала, що він подзвонить. Ось прийде з квітами і скаже:

-Пробач, я був неправий, злякався, виходь за мене!

І вона, звичайно, все вибачить і забуде! І обійме.

-Ти чого сидиш? На випускний не збираєшся одягатися?

Випускний цей, щоб йому… Щоб ніхто нічого не запідозрив, треба йти. Боже мій, що ж вона робитиме?! Глухий кут. Просто непрохідний глухий кут!

Він підійшов. Зі спини. Поклав руку їй на талію. Христина здригнулася. Ну, ну, кажи! Я готова пробачити тебе!

-Ти вирішила проблему? – діловито поцікавився Сергій.

На неї ніби відро води вилили. Христина зібрала всю волю, обернулася до нього і запитала з усмішкою:

-Яку проблему? Не розумію про що ти.

В інститут вона не вступила. На платне у матері грошей не було.

Христина по дорозі додому повернула в сквер, пройшла на газон і сіла прямо на траву.

Вона підняла обличчя, підставила його сонцю. Руку поклала на живіт і заплющила очі.

Може Сергій мав рацію? Можливо, треба було як він сказав зробити? Цікаво, за що мати сваритиме її сильніше? За провал в інституті, чи за вагітність? А ще Христина думала про те, що хотіла б бути Снігуронькою. Щоб прямо тут і розтанути під сонцем разом із своїми проблемами.

-Христино, ти що, вагітна? – запитав знайомий голос у неї над вухом.

Христина здригнулася і розплющила очі. Поруч стояв Олег. Вони зустрічалися колись, класу з сьомого до дев’ятого. Потім Олег пішов у коледж, а вона залишилася у школі. Зв’язалася із Сергієм. Олег, пам’ятається, дуже переживав через це.

Справа в тому, що Христина просила його не йти зі школи. Але в Олега була слаба мати, і йому було не до навчання. Він так і сказав:

-Мені не до навчання. Я вчиню кудись простіше, щоб була можливість з роботою поєднувати. Інакше мені матір не витягти.

І він пішов після дев’ятого класу, а вона стала зустрічатися із Сергійком.

Олег прийшов і запитав, чи це правда? Чи чутки? А Христина сказала, що правда, і що Олег сам винний. З викликом сказала.

І зараз, коли він раптом з’явився перед нею в сквері на газоні, Христина раптом зрозуміла, що весь цей час, вона згадувала Олега.

-Усі вони однакові! – вирішила Христина і розплакалась від жалості до себе.

-Так чи ні? Відповідай на питання, – сказав тоді Олег.

Вона кивнула, шморгаючи носом.

-Як ти здогадався?

Він знизав плечима. Бог його знає, як… Христина сиділа із заплющеними очима і зовсім похнюпленим обличчям, начебто весь світ проти неї. Живіт вона при цьому прикривала рукою, наче хотіла захистити. Чомусь саме думка він вагітності першою спала на думку Олегу.

Він нахилився і підняв дівчину із землі.

-Ну, то можна тебе привітати. Чого ти плачеш тут?

І Христина, схлипуючи, все розповіла Олегу. Вони сиділи на лавці. Він слухав, вона говорила, і говорила, і говорила.

-Ясно. Я зрозумів. Ходімо.

-Ку… Куди?

-До твоєї матусі, куди ж іще!

Олег привів її додому. Мати була на роботі. Вони раптом повернулися на кілька років назад.

Готували на її кухні, балакали, сміялися, пили чай.

Тільки Христина здригалася від кожного шереху за дверима: навіть поряд з Олегом вона переживала за мамину реакцію. І потім, що він задумав?

-Олеже, що ти збираєшся робити?

-Та нічого особливого. Ти, головне, пам’ятай, що я тут. Отже, мати тебе не насварить.

Мама Христини прийшла з роботи втомлена.

Олег саме готував яєшню на плиті. Він якось дивно глянув на Світлану.

-Здрастуйте, тітко Світлано, ми тут з Христиною зустрілися недавно, і нахлинули колишні почуття, – раптом заявив він. – Отже – вона вагітна. І в інститут не вступила. Які у вас яйця смачні! Де купуєте? Ми на ринку, але там вони не такі смачні. А ви яєчню будете?

Світлана застигла і здивовано глянула на дочку.

-Це все правда, Христя?! Те що він говорить?! – запитала вона.

Христина невпевнено кивнула.

-От же ж. Все життя своє зіпсувала. Збирайся і виходь заміж тепер за свого слюсаря. Чи на кого ти там, Олежику, в ПТУ своєму вчишся? Вибач, я не в курсі.

Христина зібралася знову плакати, але Олег підштовхнув її до дверей у кімнату. Вони зайшли і зачинилися.

-І що робити? – тремтячим голосом запитала Христина.

-Речі збирай. І швидко! Поки вона не передумала.

-Куди… Збирати?

-Господи, та що ти собі думаєш?! До мене, звичайно. Чи… Чи ти не хочеш? Тоді залишайся.

Він помовчав і додав:

-Я думаю, найгостріше позаду.

-Олеже, а на кого ти вчишся, справда? – з усмішкою запитала Христина.

Їй раптом стало легко і добре. Вона й сама не розуміла чому.

-На автомеханіка я навчаюсь. І працюю вже за фахом.

Мама Олега, Ірина Вікторівна, прийняла Христину з розкритими обіймами.

Їй вже було зовсім недобре, але вона усміхалася і світилася, як могла.

Онука Ірина дочекалася і встигла порадіти. Олег з Христиною вирішили не казати їй правду. Обоє знали, що їй залишилося недовго…

На поминки Ірини прийшла мати Христини. Після поминок вона довго обіймала дочку, вибачалася. Потім подивилася на маленького Олежика, і тихенько сказала Христині:

-Адже Сергія він. Так? Очі його…

Дівчина промовчала.

-Може, розкажеш матері, що трапилося?

-Мам… Повір, це вже не має ніякого значення! Був би Олег Олегович старший, він би тобі те саме сказав. Так мій солодкий?

Христина підняла піврічного сина на руки, притиснула до себе і подумала, як добре, що вона тоді не послухала Сергія.

Вони з Олегом чекали на другу дитину, робили потихеньку ремонт у квартирі, а Олег вже вже тупав на своїх двох і розповідав, хто з тварин які звуки видає, коли у двері подзвонили.

Христина відкрила. На порозі стояв Сергій. Дівчина застигла.

-Ти що тут забув?

-Я прийшов побачитися з сином. Я знаю, він мій!

Христина аж зігнулася від сміху. Сергій трохи розгубився – що це за реакція?

Її син навчив її бути сміливою. Таким самим, як він сам. Христина знала, що тепер здатна постояти за свою сім’ю та за свої інтереси.

Вона прислухалася – син у щось грався в кімнаті. Нічого, за тридцять секунд нічого не станеться. А більше вона жодної миті не витратить на цю людину. Христина відвела Сергія подалі від квартири і сказала:

-Напевно, думаєш, чого це я сміюсь?

Сергій розгублено кивнув головою.

-Мені смішно, бо ти рано приперся. За законами жанру треба було років через двадцять. Коли вже виросли усі. Отже, запам’ятай: тут немає ніяких твоїх дітей! Усі наші з Олегом. Зрозумів?

І стільки впевненості було в її голосі, що Сергій знову кивнув.

-Ну от і все. І щоб більше сюди ні ногою! – вона з жалем подивилася на нього і додала. – Був би Олег Олегович старший, те ж саме тобі сказав би.

Христина замкнула вхідні двері і повернулася в кімнату.

Олег сидів на підлозі і складав пірамідку. Вона знову відчула це: любов, подяка. І майже нескінченне щастя.