Світлана прийшла в гості до своєї подруги Ірини.

– Слухай, Світлано, – з порога почала Ірина. – А ти могла б пробачити чоловікові зраду?

– Це ти до чого таке говориш? – оторопіла Світлана.

– Та заспокойся ти, йдеться не про твого чоловіка! – сказала Ірина.

– Іро, він у тебе що, гуляти почав?! – ахнула подруга.

Ірина важко зітхнула.

– Так, – просто кивнула вона головою.

– Що-о-о?! – аж оторопіла Світлана. – І ти точно знаєш? Впевнена?

– Я випадково, взяла його телефон, а там… – сказала Ірина.

– І що ж там таке?! – Світлана дивилась на подругу, не вірячи своїм вухам.

– Я відкрила повідомлення, а там цілий роман! Стільки компліментів мій наречений їй там понавиписував! Я від нього на рахунок себе такого ніколи не чула!

– І хто ж вона? – запитала подруга.

– З переписки мені стало зрозуміло, що вони разом працюють. Звуть її Олеся. Інших подробиць я не знаю…

– Іро, ти мені тільки прямо скажи, ти готова з ним розлучитися?

– Якщо чесно, я не впевнена, – зашморгала носом Ірина.

– Тільки не треба тут плакати, – зупинила подругу Світлана. – Він же ж хоч знає, що ти здогадуєшся про його пригоди?

– Ні, я йому нічого не сказала. Я подумала, а раптом він зрадіє, що все відкрилося і подасть на розлучення. Заробляє він добре. Квартира є його власністю. А мені, за великим рахунком, і йти нікуди. Батьки мають двокімнатну квартиру, але з ними ще проживає мій брат. Вони, звичайно, мене не виженуть, але й у захваті від мого приходу не будуть. Та й важкувато мені буде одну дитину виховувати.

– Іро, я тебе зрозуміла, – зупинила подругу Світлана. – Я зроблю так, що він нікуди від тебе не дінеться!

– Ти впевнена, що в тебе все вийде? А раптом у них кохання неземне!

– Ось я їх і приземлю, – заявила Світлана…

…Пройшов місяць.

Чоловік Ірини перестав затримуватися на роботі. А усі вихідні він став проводити з сім’єю. Здавалося, що сімейне життя увійшло в колишню колію. Ірина, здивувавшись таким змінам, вирішила заглянути до своєї подруги.

– У тебе все нормально? – побачивши подругу на порозі своєї квартири, запитала Світлана.

– Та наче так, – відповіла Ірина.

– Ну, я ж казала, що все буде окей!

– Може, розкажеш, як у тебе все так спритно вийшло? – поцікавилася Ірина.

– Добре, розповім…

Світлана приступила до переказу подій, що відбулися.

– По-перше, я з’ясувала, хто така Олеся. Як виявилось, ця дівчина з села. Твій чоловік є її начальником. Проживає ця Олеся на орендованій квартирі. У неї, напевно, з’явилися плани на твого чоловіка. Адже його кар’єра розвивається вдало. Ось із цього я й виходила, коли вирушила до неї додому…

– І що ж ти сказала їй?! – нетерпляче запитала Ірина.

– Не поспішай, – зупинила подругу Світлана. – Коли я заявилася до неї додому, то від здивування вона витріщила очі, спочатку подумавши, що я дружина твого чоловіка, тобто подумала, що я – це ти. Але я їй пояснила, що ти в положенні і, що тобі зараз шкідливо хвилюватися…

– Але ж це неправда!

– У боротьбі за чоловіка всі методи хороші, і головне тут результат! Чи ти щось маєш проти?

– Та ні, я не проти, мені просто цікаво, що ти їй ще сказала.

– Дівчина явно розраховувала на безбідне життя у шлюбі з твоїм чоловіком, і мені довелося відкрити їй очі. Я пояснила їй, що якщо відбудеться розлучення, то твій чоловік, як порядна людина, залишить квартиру дружині і дітям. Він продовжуватиме виплачувати кредит за квартиру, а також аліменти на двох дітей. І доведеться їй тулитися з ним у орендованій квартирі…

– Але ж немає ніякого кредиту. Квартира є власністю чоловіка, – поправила подругу Ірина.

– Та це вже й не важливо, чи є кредит, чи нема. Головне, що всі мої аргументи спрацювали. А якби це не допомогло, я ще щось придумала б…

…Минув ще один місяць.

Ірино, ти чого похнюпилася. Чи твій знову пішов на ліво?! – поцікавилася Світлана у подруги.

– Ні, Світлано, мій чоловік знову став уважним і ніжним…

– То що ж тобі ще треба?!

– Я раптом зрозуміла, що не можу пробачити йому зраду… Він мені став неприємним, і я нічого вдіяти з собою не можу…

– І що ж ти цього разу вирішила робити?! – ахнула подруга.

– Подам я на розлучення і на аліменти… Поки що поживу у батьків. А там, як життя підкаже…

– Ти подумай спочатку добре, перш ніж приймати такі рішення!

– Світлано, я вже все вирішила. Моя любов до нього зникла, і її вже нічим не повернеш, – твердо сказала Ірина.

Світлана глянула на подругу і обійняла її.

– Так, звісно ж Ірина права, – подумала вона. – Як можна пробачити таке? Я навіть не уявляю… І все одно ж він знову візьметься за старе. Як не сьогодні, так завтра…

КІНЕЦЬ.