Світлана повернулася додому від батьків, гостювала тиждень. Ну от, вдома навіть запах якийсь холостяцький, хоч все й прибрано і по місцях, але все одно відчувається, що тут жили виключно чоловіки. Доньку Олю чоловік відправив у літній табір п’ять днів тому, вдома залишився лише він та син Славко.

Зараз Юра на роботі, Славка теж вдома немає, напевно, ганяє у свій футбол як завжди. Ох, а пил точно тиждень не протирали. І ось ще одна погана звичка – ніколи не застелять своїх ліжок покривалом: як встали – так і пішли. Треба взагалі всі ліжка перестелити, трохи прибрати та вечерю приготувати.

Так, треба почати з ліжка в спальні, а потім уже в дитячу кімнату перебратися.

Світлана зняла наволочки з подушок, скинула підодіяльник, взялася за край простирадла потягла і «клац» – на середину ліжка вилетіла жіноча шпилька для волосся, що причаїлася десь за спинкою. Оце сюрприз, причому дуже неприємний. Світлана точно знала – у Олі таких шпильок немає, а чужі носити вона не стане.

Так спокійно, що могло статися за цей тиждень? Вона виїжджала, постелила всім чисту білизну. Діти не мають звички валятися на ліжку у батьків, та й взагалі рідко заходять до них у спальню, у них є своя кімната.

Можна було б припустити, що у Славка з’явилася дівчина, але це виключено – йому 16 років, його цікавить лише футбол та комп’ютерні ігри, дівчаток у нього наразі не було – як він сам стверджує. Ну а що якщо…

Та ні, звичайно – чого б раптом він повів би дівчинку в батьківську спальню, якщо в нього зараз своя вільна кімната? Залишається один варіант – невже чоловік загуляв? Вісімнадцять років одружені, жодного разу в зрадах помічений не був, ну хіба що по юності один одного ревнували, але так, щоб конкретна зрада – ніколи. Та невже це сталося? І все ж таки треба ще дещо дізнатися. Світлана зателефонувала Олі.

– Мамо, мені ніколи, я потім тобі передзвоню, гаразд?

– Стривай, я на секунду, ти не грала в нашій з татом кімнаті з подружками поки мене не було?

– Ні, до мене взагалі подружки не приходили тим часом. А що – пропало щось?

– Ні, навпаки, знайшлося. Ну гаразд, не заважатиму тобі.

А потім прибіг Славко – захекався, весь брудний, наче у футбол ганяв.

– Мамо, привіт, я зараз, у ванну швидко, помиюся, переодягнуся і до Володі – ми з ним у приставку грати будемо, тому прийду пізно.

– Славко, скажи, у тебе дівчинка ще не з’явилася?

– Ні, а що? Чому ти питаєш?

– Ця штучка тобі не знайома? – Світлана показала шпильку. – Ти нікого сюди не водив?

– Не знайома. Не водив. Не знаю, звідки вона взялася, вперше бачу.

Славко зайшов у ванну, помився і пішов до друга Володі. Ні, Славко точно не обманює, якось не доріс він ще до романтичних стосунків із протилежною статтю, не дозрів – хлопчисько ще п: футбол, приставки, ніби застряг десь у дванадцятирічному віці, як зараз його сестрі.

Ну що ж, треба готуватися до серйозної розмови з чоловіком, як би неприємно це не було. А ось і він: прийшов сяючий, усміхається, цілуватися лізе. Але замість поцілунку Світлана сунула йому під ніс шпильку.

– Що це? – Запитав Юра.

– Це я хочу тебе спитати – що це?

Юра взяв у руки шпильку та зацікавлено оглянув її з усіх боків.

– Ну я так думаю, що це така прикраса, яку жінки чіпляють собі на волосся, щоб зачарувати чоловіків, чи не так?

– Припини свої жарти, – сухо сказала Світлана. – Я цю шпильку знайшла у нас у ліжку, а перед виїздом я міняла постільну білизну. Вона завалилася за подушку ближче до стіни. Я так думаю, що ти шпильки не носиш, так? Тоді поясни мені – як вона потрапила до нашого ліжка?

– Та звідки я знаю! Може Оліна?

– У неї немає таких шпильок і в кімнату вона нашу не заходила, щоб валятися на ліжку, вона не має такої звички.

– Ну, так може наш Славко уже подорослішав?

– У нього немає дівчини і є своя кімната, якщо що. Тож які будуть ще варіанти?

– Я не знаю! Ти думаєш, я тобі зраджував? Не дочекаєшся!

Звучить якось непереконливо! Та й того тижня Світлана дзвонила синові, він до ночі був у Володі, у свої ігри грав, не відірвати, то все може бути. Замість теплої зустрічі почалася сварка на весь вечір, Юра доводив, що він не зраджував, але надто серйозний був доказ. Лягли спати не розмовляючи один з одним, відвернувшись спиною. Начебто було помітно, що Юра не обманює, очі у нього не бігали, погляд він убік не відводив, але факт залишається фактом – шпилька в ліжку! Звідки вона взялася? Можна припустити, що заходили чужі, залишили шпильку, нічого не поцупили і пішли, але це казковий варіант. Засинаючи Світлана чула, як прийшов додому Славко і ліг спати у своїй кімнаті.

Вранці Юрко пішов на роботу, Славко ще спав, а Світлана зателефонувала Олі по відеозв’язку.

– Зараз ти можеш говорити? А то тобі все ніколи. Подивися ось на цю шпильку, вона тобі знайома?

– Так! Це шпилька Олени, нареченої Ігоря.

– Якого Ігоря?

– Сусіда нашого, з яким Славко товаришує. Я в неї бачила таку шпильку.

Хм, що взагалі відбувається? Світлана знала Ігоря – високий студент із багатодітної родини, йому 19 років, а наречену його не бачила. Світлана розбудила сплячого сина і знову показала йому шпильку.

– Ну, і що ти обманюєш, що ти цю шпильку не бачив? Вона належить нареченій Ігоря, я все з’ясувала. Значить, Ігор був тут з Оленою? Чому на нашому ліжку?

– Та звідки я знаю, що там дівча носять, я не звертаю на це уваги, – сонно простяг Юрка.

– Ну, приходив Ігор з Оленою позавчора, попросили кімнату, щоб усамітнитися, їм зустрічатися ніде. Що, я свою кімнату їм даватиму, де я граю? Сказав, що можете поки що батьківську кімнату зайняти, а вони мене за це в кафе зводили, великим гамбургером пригостили. Набридли макарони з сосисками, а татові готувати ніколи, весь час на роботі.

– Ти що тут – будинок побачень влаштував? Як ти міг?

– Та це лише один раз було! Ну подумаєш – кімнату зайняли. Жаль їх стало.

Світлана добре посварила сина. Це справді було неприємно – чужі люди на ліжку, хоч і наречений із нареченою. Цікаво взагалі – де вони житимуть після весілля та які кути шукатимуть? І все ж таки було величезне полегшення – чоловік Світлані не зраджував.

КІНЕЦЬ.