Віра поверталася додому з важкими пакетами в руках. Раптом, біля під’їзду вона зустріла свою сусідку Світлану.

– О Віра. Привіт. Щось чоловіка твого давно не видно, думаю, спитаю чи не сталося чогось, – запитала сусідка.

– Ми не живемо вже разом, роз’їхалися. Набридли його загули, – сумно відповіла Віра.

– Нічого собі, ти не скаржилася ніколи. Ех, сусідко, хоч впораєшся одна? Батьки далеко ж, допомогти не можуть.

– Впораюся. Ти багато чого не знаєш, Світлано, я не афішувала своє сімейне життя. Але повір, шкодувати там немає за чим. До того ж він ще й зраджував мені. Навіщо мені таке щастя?

Світлана не розуміла свою сусідку. Начебто все, як у людей, ну загуляв, з ким не буває. Світлана жила без чоловіка, виховувала сама єдиного сина Олексія.

Багато років працювала вчителем англійської мови, потім звільнилася, зайнявшись репетиторством. Нещодавно синові виповнилося 25 років, гордість матері. Закінчив університет, знайшов роботу, хороший, добрий хлопець.

Ось тільки гідної дівчини ніяк не може знайти. Ну, нічого, це справа така, до душі треба знайти. Краще хай так, ніж змінює їх, як рукавички.

– Синку, в магазин сходи, будь ласка, ось список продуктів.

– Мамо, та я не можу зараз. Мені йти треба буде ..

– Куди це? По роботі?

– Та ні, це особисте.

Ох, ну, нарешті, явно до дівчини піде. Це добре, а то Світлана вже переживати почала, що з її сином щось не так.

Олексій став часто йти вечорами, не кажучи куди. Мама чекала, коли сам розповість і не лізла з розпитуваннями.

Якось увечері Світлана згадала, що не купила хліба, вирішила збігати до магазину. На майданчику зіткнулася із сином, який виходив із квартири Віри.

– Синку? Ти що там робив, га?

– Так заносив книгу Алінці, вона просила.

– Аа, зрозуміло, ну Аліна вже наречена, розумію, та й красуня така.

Син зніяковів і нічого не відповів. Донці Віри – Аліні було 17 років. Висока, струнка і красуня, вся в матір. За віком тільки замала для Олексія, звичайно. Але це нічого. Хоч переживати не треба, хто така, звідки. Ідеальний варіант, і з матір’ю її знайома. Дивись, і свахами стануть, онуки підуть.

Фантазії Світлани перервав телефонний дзвінок. Дзвонила мама, батько занедужав, просила приїхати. Наступного дня Світлана поїхала до батьків. Дала вказівки синові, скільки разів полити квіти, нагадала, як варити суп. Він заспокоїв, що все буде добре.

Через тиждень Світлана повернулася. Батькові стало легше, мама сама справлялася. У квартирі пахло жіночими парфумами, було прибрано, наготовлено, син був на роботі. Світлана зрозуміла, що в них ночувала дівчина, і, видно, неодноразово. Ох, треба поговорити з сусідкою, щоб чого не вийшло.

– Вірочка, я до тебе. Розмова є.

– Світлана, ти все дізналася? Олексій розповів сам?

– Ну, я не сліпа, взагалі-то, бачу, що відбувається. І мене це непокоїть, якщо чесно. Справа тут у віці, сама розумієш.

– Звичайно, розумію, мене теж це бентежить, але Олексій каже, що нічого страшного, нікого зараз цим не здивуєш.

– Я не проти онуків, звичайно, але всьому свій час. Зустрічі ці можуть до дитини привести. Ти сама що думаєш про ці стосунки?

– Я вважаю, що все, що не робиться, то на краще. На людей дивитися не треба, хто що скаже, або подумає, це справа наших сімей. А з приводу онуків, то готуйся, бабусю. Сьогодні тільки дізналася, тест позитивний. Олексій ще не знає навіть, тобі першою ось сказала.

– Господи, та як же так, га? І що тепер робити?

– Народжуватиму. Дитина від коханої людини, не повіриш, нікого так не любила ніколи, як його.

– В сенсі? Не зрозумію щось, від кого ти вагітна?

– Ну, як від кого, від Олексія твого. Ми з ним вже півроку зустрічаємося.

– Як це… зустрічаєтеся. А Аліна?

– У Алінки є хлопець, до чого тут Олексій?

– Так я тобі про неї говорила, думала, він до неї бігає, а виявляється, до тебе. Ну ти даєш, як тобі не соромно? Він же хлопчик ще, а ти тітка у роках та з двома дітьми! Ти в своєму розумі? Ти не підходиш моєму синові!

– Світлано, ми любимо одне одного. Так, я старша на 15 років, але це не важливо, зрозумій. Я спокійно можу народити дитину, ти станеш бабусею, не хвилюйся! І живемо ми поруч, зручно як, і знаємо один одного давно із тобою.

Я після розлучення думала, що ніхто мені не потрібен, житиму все життя одне тепер. А тут Олексій став увагу мені приділяти. Виявилося, що він давно небайдужий був, але я була одружена.

Я проганяла його багато разів, розуміла, що ні до чого це все. Але він такий класний… Допомагав мені по дому, по роботі, квіти, компліменти, вірші навіть присвятив мені. Як тут устоїш. Покохала його. І я не почуваюся на свої роки, мені в душі стільки ж, як і йому. Та й виглядаю я набагато молодше за свої роки.

Світлана, не заважай, будь-ласка, ти його образиш, він дуже любить мене. Діти знають, і вони не проти. Всі думали, як тобі сказати, та ось ти сама прийшла.

– Ну, знаєш, Віро, не таку я собі невістку хотіла. Тобі на пенсію скоро, а йому жити і жити… Ще й дитина. Та твоїх двоє. Знати тебе не хочу більше!

Світлана в гніві грюкнула дверима і пішла додому. Ось це новини, ось це сусідка подружила! Світлана старша за Віру всього на кілька років.

Олексій намагався поговорити з мамою, але вона була непохитна. Він сказав, що житиме у Віри, якщо вона не приймає їхні стосунки. Світлана заплакала , але це не допомогло. Син зібрав речі та пішов.

Періодично він заходив до матері, приносив їжу, гостинці. Вона нічого не питала про Віру, і він мовчав. Світлана продовжувала ображатися. Кілька місяців вона провела у батьків, допомагала мамі доглядати батька. Приїхавши додому, зайнялася репетиторством.

****

– Мамо, Віра народила сина, мого сина. Миколою назвемо. Микола Олексійович, звучить, га? А ти бабуся тепер, молода та гарна!

Син цмокнув матір у щоку, і втік, щасливий. Світлані не вірилося, що вона стала бабусею.

Через тиждень вона побачила у вікно пару на прогулянці з дитиною. Віра та Олексій гуляли двором. У Світлани здригнулося серце. Там знизу її внучок, Миколка. Мабуть, він схожий на її сина.

Вони щасливі, люблять одне одного, стали батьками. І що дасть моя образа? Онук буде рости і не знатиме бабусю, живучи поруч. А вона не побачить його перші кроки, не дізнається, як це, бути бабусю.

У квартиру Віри пролунав дзвінок. На порозі стояла Світлана, з великим плюшевим ведмедем і сумкою з подарунками.

– Привіт, Віро. Можна мені з онуком познайомитися?

– Звичайно, Світлана, проходь! Миколка тільки поїв, лежить, відпочиває!

Онук був копією Олексія. Світлана дивилася на його маленькі ручки, ніжки, носик, і сльози розчулення текли по щоках. Якесь нове, щемне почуття любові до цього чоловічка оселилося в неї в серці.

Відкрилися двері, Олексій прийшов.

– Синку, Віро.. Вибачте мені.. Обіцяю, що онук ніколи не пошкодує, що я його бабуся. А ви обіцяйте давати мені його няньчити, а як підросте, водити в Зоопарк і на мультики, або куди там онуків водять.

– Добре, мамо, тільки цукерок багато не давай йому потім, і сильно не балуй, а то я знаю тебе.

– Світлана, підемо пити чай. Вибач, але я не називатиму тебе мамою, можу бабусею Світлою тепер називати.

– Та я й не проти! Ось тримайте, гостинці для онука та твоїх дітей, Вірочка. Адже ми тепер одна сім’я!

****

Часто батьки опираються вибору своїх дітей. То вік не такий, то освіта, то зовнішність не подобається, то батьки. А вже якщо обраниця сина старша, та ще й з дітьми – тут взагалі радості мало, адже син гідний кращого, ніж ростити чужих дітей, так вважають багато хто.

А ви як вважаєте, треба перешкоджати шлюбу сина, якщо невістка старша і з дітьми? Чи мають вони право на щастя, чи мають прислухатися до батьків та громадської думки?