Почувши шум на вулиці, тітка Світлана визирнула у вікно. Світло ліхтаря не діставало до лавки на подвір’ї.

Жінка схопила відро для сміття і квапливо вискочила у двір.

З гордовитим виглядом вона попрямувала у бік приглушених голосів. Потім, передумавши, вона повернула назад, обійшла кущі і під балконами, тихенько почала пробиратися до лавки.

Розмова перейшла на шепіт. Тітка Світлана від досади скривилася, присіла і обережно розсунула гілки.

– Ти мене точно кохаєш? – почула вона чоловічий голос.

– Ну, я не впевнена, – кокетливо відповів знайомий жіночий голос, а потім злякано вигукнув: – Ой! Там хтось є!

– Та нікого там нема!

– Я переживаю, – ахнула дівчина. – Іди, подивися!

Тітка Світлана встала навкарачки, і з голосним криком:

– Киць! Киць! Киць! – виповзла з кущів.

– Ви тут кошеня моє не бачили? – єлейним голоском запитала жінка. – Маленьке таке. Біленьке.

– Тітка Світлана?! А кішка у вас звідки?! – оторопіла дівчина. – У вас же непереносимість. Сама вам в аптеку бігала…

– Ой, Жанночко це ти, не впізнала, – проворкувала жінка. – А в тебе новий кавалер?

Вона підійшла ближче.

– Але минулого тижня, здається, інший був…

– Той самий, – пробурчав хлопець. – Ви мене рік запам’ятати не можете. Постійно новим називаєте.

– Фу! Який невихований, – образилася тітка Світлана. – Зі старшими шанобливо розмовляти треба! Батьки не вчили?

– А вас батьки не вчили, що підслуховувати і підглядати погано? – сказав хлопець. – Ішли б ви додому… Кішку годувати!

– Розбалувана у нас молодь! Аби на лавках ночами сваритися тільки, – резюмувала тітка Світлана і гордо пішла, не звертаючи уваги на хихотіння за спиною.

Після відходу сусідки молодь ненадовго принишкла.

– Ну що їй треба? – запитала сумно Жанна. – Чого вона чіпляється?

– А де вона живе? – запитав її хлопець.

– Наступний під’їзд, перший поверх, – пояснила дівчина…

…Вранці, тітку Світлану, у поштовій скриньці, чекав сюрприз.

Це був якийсь лист. Вона з цікавістю швидко його розкрила.

– Шановна, Світлано Миколаївно, – прочитала жінка послання. – Ми дуже задоволені Вашою роботою з оздоровлення моральних підвалин молоді. Ваше приховане спостереження та всі дії, Ваша небайдужість, довели нам, що Ви готові приєднатися до нашого таємного товариства “Охоронці моральних цінностей”. Ви абсолютно праві, розбалуваність, що процвітає у дворі в особі окремих осіб, має бути викорінена. Ми Вас вітаємо! Ви прийняті в наші ряди!

Перше завдання. Цієї ночі, переодягнувшись у щось темне, зайняти пост спостереження за сміттєвими баками. Ви повинні поводитися обережно і дуже тихо…

…Цілий день, тітка Світлана готувалася до завдання. Вона ретельно вибрала собі вбрання, приготувала бутерброд, термос із чаєм та невелику табуретку.

– Ну, не стояти ж, і справді? – резонно розсудила вона.

У призначений час жінка розташувалася на вказаному місці і почала чекати. Час ішов повільно. У дворі, окрім мешканців, які запізнилися, поспішають додому, нічого цікавого не відбувалося. Все б добре, але запах, що йшов від баків, дуже турбував тітку Світлану. Та вона стійко витримувала всі негаразди…

Коли вже була дванадцята ночі, все почалося. З під’їзду вийшла Жанна разом зі своїм другом. Вони повільно попрямували у бік жінки. Тітка Світлана застигла.

Раптом, навпроти молодої пари, виник прозорий образ жінки. Вона була в білому одязі і висотою в два людські зрости…

Серце тітки Світлани, прискорено стрепенулося. Жінка, схожа на привид, простягла руки.

– Ви любите один одного? – пролунав жіночий голос із небес.

– Так! – закивала молоді.

– Це добре! Благословляю ваше кохання. Чи є хтось, хто встає на вашому шляху і заважає цьому коханню?

– Сусідка з першого поверху, тітка Світлана, – бідкалася Жанна. – Постійно стежить і підслуховує.

– От же ж! – подумала Світлана. – Я ж про неї, недолугу, дбаю…

– Наказую! – грізно вигукнув образ жінки. – Усі хто заважатиме вам, чи іншим парам, підглядатиме, підслуховуватиме, осуджуватиме й інше, будуть покарані! Вони отримають всі можливі негаразди житті!

З цими словами образ розчинився в темряві. Тітка Світлана перехрестилася і зашепотіла давно забуту молитву.

Коли молодь зникла у під’їзді, жінка, забувши всі свої речі, кинулась додому. Вона замкнула двері на всі засуви і щільно зашторила вікна. Жінка схопила листа і розірвала його на дрібні шматочки.

Жанна дістала телефон і, підморгнувши своєму друга, набрала номер.

– Хлопці! Все вийшло! Спасибі вам! – розсміялася дівчина.

– Такий класний проектор у вас, мені самому не по собі стало! – сказав юнак. – Дякую вам! Виручили!

…Зачувши шум і розмову за вікном, тітка Світлана швидко зашторила вікна, увімкнула телевізор і, трохи подумавши, додала звуку. Більше їй чути щось з вулиці категорично не хотілося…

КІНЕЦЬ.