– Тітко Світлано, а що таке «пустоцвіт»? – запитала Ліза, коли Світлана заплітала їй кіски.

Ліза була племінницею чоловіка Світлани Сергія, й ходила в дитячий садок, де Світлана працювала вихователькою.

– Це квітка, яка не дає плодів, – відповіла Світлана племінниці чоловіка.

– Дивно, – знизала плечима Ліза. – Тоді чому мама з бабусею так про тебе кажуть?

– Може тому, що я не маю своїх дітей? – з сумом відповіла Світлана…

…Дітей Світлана із Сергієм дуже хотіли. Що тільки не робили, до яких фахівців тільки не ходили, але всі руками розводили – обоє здорові, діти будуть.

Та дітей не було і причину ніхто не міг знайти…

– Значить, поки ще не час, – заспокоювала Світлану мама. – Бог сам знає, кому, що й коли дати. А ти вір і сподівайся…

Ось Світлана вірила й сподівалася. Чого не скажеш про свекруху. Та при кожній нагоді нагадувала про те, що у її синочка немає продовження роду і, звичайно ж, звинувачувала у всьому невістку.

– Може тобі на процедури куди з’їздити? – говорила свекруха з докором. – У Сергійка он які дані хороші – розумний, красивий, добрий. Від таких і треба дітей народжувати, а ти все щось зволікаєш. Роки ж ідуть.

– Я вже була всюди, – відповіла Світлана, намагаючись приховати роздратування. – У мене все добре. А може, не в мені справа?

– А в кому ж іще?! – здивовано ахнула Наталя Григорівна. – Наш рід міцний, плідний. Це у вас в сім’ї все по одній дитині.

Світлану дратувала тема про відсутність у неї дітей і про її коріння. І взагалі ця тема була для неї неприємною.

– Хороший у нас рід, – відповіла Світлана, вже не приховуючи свого роздратування. – І головне не кількість, а якість.

Наталя Григорівна стиснула губи й відвернулася. Дітей народилося у неї семеро. Дожили до дорослого віку четверо, а путящих із неї лише двоє – Сергій і Юля, мати Лізи.

Старші сини – Віктор і Петро пішли по кривій доріжці, гульбанять, сваряться, на роботі надовго не затримуються. Від Віктора дружина пішла вже багато років тому, а дружина Петра гульбанить разом із ним. Натомість обоє мають дітей.

– Сварлива ти, Світлано, – крізь зуби сказала Наталя Григорівна. – Тому тобі Бог і дітей не дає.

– І вам всього найкращого, – з усмішкою сказала Світлана.

Після цього Наталя Григорівна перестала радити Світлані звертатися до фахівців, але за будь-якої нагоди натякала про це…

…– Тітко Світлано, ти не хвилюйся, – погладила її по руці Ліза. – Он дядько Сергій прийде з запасного варіанта і принесе тобі дитину.

– Що-о-о?! – ахнула Світлана. – Звідки прийде?!

– З запасного варіанту, – з дитячою безпосередністю відповіла Ліза. – Ну бабуся так сказала моїй мамі, що раз Світланка – пустоцвіт, то хай хоч від запасного варіанту дитину принесе…

У Світлани все похололо всередині. Тепер вона зрозуміла причину раптових відряджень та понаднормової роботи в чоловіка. Однак їй до останнього не хотілося вірити в те, що в Сергія хтось є.

Того вечора Сергій знову затримався на роботі.

– Чого так пізно? – запитала Світлана.

– Робота не відпускала, – як зазвичай відповів Сергій. – Треба було дещо закінчити.

– Зрозуміло. Вона ще не вагітна? – запитала Світлана, дивлячись в очі чоловіка.

Сергій аж присів від несподіванки. Він розгублено глянувши на дружину, видав:

– Хто?

Світлана продовжувала мовчки дивитись йому прямо в очі, всім своїм виглядом показуючи, що вона все знає. Сергій зіщулився і нервово сказав:

– Я не знаю про що ти.

Світлана все мовчала і дивилася на нього. Сергій знову зіщулився і опустив очі. Він не знав, що сказати. Нарешті, він тихо спитав:

– Що ти хочеш почути?

– Правду, – спокійно відповіла Світлана. – Обманювати недобре.

– Ні, вона не вагітна, – роздратовано сказав Сергій. – Ну, а що ти хотіла? Ми з тобою вже понад п’ять років живемо, а дітей все немає! Чому я маю через тебе без дітей залишатися? Так, я досі люблю тебе, але мені потрібні діти. Тому що сім’я без дітей – це не сім’я!

– Я не тримаю тебе, – як і раніше, спокійно відповіла Світлана.

Їй дуже хотілося влаштувати йому, щоб йому було також само, як їй зараз. Але вона ледь стримувала себе, щоб зберегти гідність.

– Мені піти? – невпевнено запитав Сергій.

– Так, – кивнула Світлана.

Сергій неохоче збирав речі. Він не хотів уникати Світлани, він, як і раніше, любив її, але відсутність дітей і постійні жарти його матері робили їхнє сімейне життя безперспективним…

…Світлана більше місяця плакала ночами від образи й туги. І тільки після розлучення, коли двері в минуле життя були остаточно зачинені, вони змирилися й прийняли ситуацію.

Сергій після розлучення майже зразу одружився. На радість мамі. І тепер Наталія Григорівна покладала велику надію на нову дружину Сергія.

Через пів року Світлана зустріла хорошого чоловіка, за якого потім вийшла заміж. А незабаром вона завагітніла! Для неї це було дивом і великою радістю, бо вона вже змирилася з тим, що не матиме діток.

На восьмому місяці вагітності, гуляючи з чоловіком, Світлана зустріла колишню свекруху. Наталія Григорівна була настільки здивована, що не повірила своїм очам.

– Ти вагітна? – запитала вона, не відводячи погляду від великого живота. – Сама, чи штучне?

– За допомогою чоловіка, – відповіла Світлана, з любов’ю подивившись на свого коханого Олега.

Не бажаючи далі розмовляти, Світлана з чоловіком рушили далі, а Наталя Григорівна продовжувала розгублено дивитися їм услід. Вона ж завжди вважала, що її невістка пустоцвіт, а тут он воно як…

А у Сергія і в цьому шлюбі діток немає. Значить не в Світлані справа була, це син у неї – пустоцвіт…

КІНЕЦЬ.