-Отже, друзі, знайомтеся – це наша нова співробітниця Вероніка!

Чоловіча частина колективу великого офісу, розділеного скляними перегородками, дивилася на Вероніку з неприхованим інтересом, на відміну жіночої.

Усі жінки, окрім двох, сорокап’ятирічної Маргарити Семенівни та п’ятдесятирічної Ганни В’ячеславівни, дивилися на неї з неприязню.

Ну а як їм ще було дивитись на двадцятирічну, довгоногу красуню?! Це ж перша суперниця.

Зараз їй точно в наставники дадуть їхнього улюбленця Ігорчика, а офіційно – Ігоря Вікторовича.

Він, напевно, втратить від неї голову і перестане помічати їх, кандидаток в кохану дівчину Ігоря, начальника відділу з продажів, красеня та холостяка.

Хоча ні з ким із них він жодного разу не був помічений і нікому з них не давав і натяку на близькі стосунки, так – легкий флірт з усіма.

Але жодна не втрачала надії отримати його в чоловіки.

Та наступна ж сказана ​​директором фраза, трохи їх заспокоїла.

-Маргарито Семенівно, я доручаю вам навчання Вероніки, оскільки вона прийнята на роботу до вас у помічниці. Ми розширюємося, продукції стає більше, відповідно і паперів зі звітами.

-Почув Господь мої молитви, і мені нарешті дали помічницю. Проходьте, Вероніко, все що знаю, тому й навчу!

-Доброго дня. Мені дуже приємно з усіма познайомитися! – і звернувшись до новоспеченої наставниці, сказала: – Дякую, я з радістю.

-Ну от і чудово. А тепер працювати, панове.

Маргарита Семенівна махнула їй рукою:

-Проходь, ось твій стіл. А я ще вчора прийшла на роботу, дивлюся, поряд нове робоче місце готують. Ні, це справді чудово, тому що я зовсім почала не встигати зі звітами. А ти взагалі вже працювала бухгалтеркою?

-Так, щоправда, тільки п’ять місяців, але невеликий досвід є. Я взагалі швидко навчаюсь, а якщо ви мені допоможете, то буде взагалі чудово.

-Ну що ж, тоді й почнемо…

Не встигла вона закінчити фразу, як до них підійшов імпозантний чоловік, років сорока – Ігор Вікторович власною персоною.

-Ну що, юна леді, вас можна привітати із початком трудової діяльності у нашому дружньому колективі. Маргарита Семенівна – найкраща бухгалтерка не тільки у нас в офісі, а й, мабуть, у всьому місті і вам, дівчино, неймовірно пощастило розпочинати свій шлях під її чуйним керівництвом.

-Ну, що ви, Ігоре Вікторовичу бентежите мене так, – зашарілася задоволена похвалою жінка.

-Що є то є!

-Дякую вам, я старатимусь набиратися досвіду.

-Чудово! Бажаю удачі!

Спочатку побоювання самотніх жінок в офісі не виправдалися.

Ігорчик практично не звертав уваги на молоду дівчину, так, перекинулися кількома фразами і все.

Минуло два місяці. Якось на вихідних, Світлана, яка найбільше бігала за неодруженим начальником, пішла у торговий центр.

Вона роздивлялася вітрину якогось магазина, як раптом побачила Ігоря! Світлана придивилась, що він там робить і ахнула! Він був не сам, а з тією самою новенькою Веронікою!

Вероніка приміряла чоботи, а Ігор стояв перед нею на колінах і допомагав взутися!

Світлана очам своїм не вірила!
Це ж треба, так опуститися перед якоюсь гарненькою дівкою.

Світлана зі злістю спостерігала за щасливою парочкою, а вони йшли з повними сумками покупок і нахабно сміялися, потім він обійняв її за плечі, поцілував у щоку. Вони дійшли до його машини й поїхали…

Жінка від злості не знала, що й робити. Тут же зателефонувала Наталі, своїй колезі та суперниці.

Виходить вони обидві отримали від цієї дівки.

-Наталю, привіт.

-Привіт.

-Хочеш карколомну новину. Знаєш, кого я бачила у торговому центрі? Наш Ігорчик одягав і взував свою юну пасію, стояв навколішки перед цією дівкою і допомагав приміряти чоботи! Уявляєш, як швидко вона його обкрутила. І вони разом поїхали.

-Та ти що! А такою милою прикинулася наша дівчинка, а виявилася он яка. Ну молодець, швидко вона його обкрутила, і коли встигла? На роботі вони й вигляду не показували, так кількома словами перекинулися за весь час, я бачила.

-Давай її завтра розпитаємо, нехай розказує, як їй це вдалося?!

У понеділок Вероніка прийшла на роботу у нових чоботях. Дві суперниці, що об’єдналися в команду, переглянулися і, як тільки дівчина пішла в туалет, поспішили за нею.

-О, які у тебе класні чоботи? Дорогі, мабуть? Хто купив?

-Так, класні й зручні. Батько купив.

-А батько тільки чобітки купив, чи ще що підкинув? Як ти його швиденько обкрутила, поділись досвідом?!

-Ти нам дорогу перейшла!

-Та ви що, мені справді, тато купив…

-Досить брехати, – Світлана була дуже обурена.

Вероніка швидко вибігла з туалету. Коли жінки повернулися у відділ, на них чекав сюрприз.

Ігор Вікторович при всіх обійняв Вероніку і видав новину, яка приголомшила всіх:

-Прошу всіх уваги. Ще раз хочу представити вам цю юну леді, а точніше мою дочку, Вероніку. Я не говорив про це з самого початку, щоб їй не було ніяких поблажок, як до дочки начальника. Але деякі примудрилися цю дитину навіть приревнувати до мене… Соромно, жінки.

Маргарито Семенівно, прошу не змінювати до неї свого ставлення, будьте такою ж строгою та вимогливою, дівчинка має навчитися у вас усьому і стати хорошим фахівцем.

Все, розходьтеся…

Коли колектив трохи заспокоївся від цієї новини, Маргарита Семенівна тихенько спитала Вероніку:

-Вибач мою цікавість, а де твоя мама, просто ми всі знаємо, що твій тато неодружений.

-Він не холостяк, він удівець. Мами не стало, коли мені було два роки. Тато мене один мене виховував спочатку, а потім найняв Ірину Павлівну, вона з нами вже п’ятнадцять років, замінила мені маму, вона дуже класна.

Вони з татом влітку збираються розписатися…

-Ти не ображайся на наших дам, татусь у тебе чудовий, ось кожна з них і сподівалася на своє щастя, ніхто ж не знав правди… А чому ти вирішила стати бухгалтеркою?

-Дуже люблю рахувати, подобається мені, я сама тата попросила. Він спочатку не хотів, а потім Ірина йому сказала, раз дитина хоче, нехай вчиться і набирається досвіду, у житті все знадобиться.

А взагалі, я на заочне вступатиму в університет. У мене ще мрія є, але я поки що нікому про це не говорю…

…В обідню перерву до неї підійшли обидві суперниці і вибачилися.

Вероніка, посміхнувшись, кивнула. Тепер у колективі панували злагода і взаєморозуміння…

КІНЕЦЬ.