Світлана чистила рибу, щоб посмажити на вечерю. Діти сиділи по кімнатах і кожен займався своєю справою, молодша малювала і на фоні по телевізору йшли мультики, а старша наводила порядок в письмовому столі. Чоловік попередив, що затримається на роботі до пізнього вечора.

А поруч, на кухні за столом сиділа мама Світлани. Вона прийшла до них у гості кілька годин тому.

– Цю рибу краще в духовці запікати, з цибулькою, знаєш, як смачно вийде? – Запитала мама.

– Я хочу смажену, – у Світлани трохи бoлiлa голова.

Мама помовчала і потім запитала.

– Навіщо телевізор просто так працює, лічильник же крутить. Чому ти не привчаєш дітей відразу його вимикати, як подивилися?

Світлана мовчки знизала плечима. Сил вступати з матір’ю в дебати у неї сьогодні не було. Вона і так пів дня витратила незрозуміло на що, простоявши в черзі у банку.

– Будеш чай? – Запропонувала Світлана. Потім обваляти рибу в борошні з сіллю, включила газ і виклала підготовлену рибу на сковороду. Мама уважно спостерігала за її діями.

– Не буду, і так вже дві чашки випила на ніч, завтра знову набрякну. А навіщо ти кришкою рибу накрила, вона ж так не підсмажиться, а звариться.

Світлана глибоко зітхнула, головний бiль посилився. Вона мовчки прибрала кришку, дістала іншу, спеціальну для риби і накрила.

– Добре, піду я. Пізно вже. – Мама встала з-за столу і попрямувала до дверей.

– Дівчата, я пішла, – крикнула вона онукам.

– Бувай, бабусю, – долинуло з кімнат.

– Вийдіть хоч, – Світлана вигукнула до дочок. Вони вийшли з кімнат, підійшли до бабусі, поцілували в щічку і встали біля мами.

– На добраніч, – сказала бабуся і зачинила за собою двері.

Всі знову розійшлися по своїх справах. Світлана перевернула рибу і сіла, де недавно сиділа мати. Подивилася у вікно і задумалась. Їй раптом згадалося, як в дитинстві, батьки подумали, що вона поцупила гроші і повели її в покарання в ліс, до ведмедя, як вони казали. Світлана дуже пpyчaлacя, сильно плaкaлa, але батьки вивoлoкли її з дому і потягли по дорозі. У ліс звичайно її не відвели, але злякaлaся тоді вона дуже сильно. Потім з’ясувалося, що гроші вона не брала, вони знайшлися, але перед нею так ніхто і не вибачився.

Потім їй згадався випадок, як вона вже підлітком розповіла мамі про своє перше кохання, що це за хлопчик і який він. А мама взяла і все розповіла батькові, потім її дуже довго не пускали гуляти і не дозволяли користуватися телефоном, щоб вся дypь вийшла з голови, як говорив тато.

Після цього вона вирішила нічого не розповідати мамі і завела особистий щоденник, але мама, звичайно ж, його знайшла і влаштувала їй такий cкaндaл, що Світлана запам’ятала його на довго.

І все життя мама всіляко переконувала Світлану, щоб та жила за її правилами. А Світлана, зціпивши зуби, в більшості мовчала. Сперечатися з мамою було марно.

Риба була готова. Раптом пролунав телефонний дзвінок.

– Світлано, – почула вона зaплaкaний голос своєї близької подруги, – мама, мама.

Вона не могла договорити і зривалася на плaч.

У Світлани шалено закалатало серце, передчуваючи недобре.

– Катю, що сталося з мамою?

– Її не стало, – ледве вимовила вона і знову гірко заплaкaлa.

– Зараз буду. – Сказала Світлана і повісила трубку.

– Дівчата, я поїхала до тітки Каті, татові сама подзвоню. Спати в дев’ять і не пізніше. – Роздала вона вказівки і вибігла з квартири.

Швидко зловила таксі і помчала в потрібному напрямку. Їй не вірилося, що тітки Ніни, яку вона дуже любила, тепер немає, сльози котилися по її щоках, а серце стискалося від жалю. Вона не уявляла, як Катя впорається з цим горем, їх відносини з мамою були повною протилежністю відносин Світлани з її матір’ю. Вони були найближчими подругами, Катя шалено любила свою маму, обожнювала її.

Раптом Світлана подумала, як би вона себе відчула, дізнавшись, що її мами більше немає. Уявила.. і раптом відчула жахливу порожнечу, таку величезну, яка швидко розросталася і в ній пропадало все, все раптом стало неважливим.

Вона швидко дістала з сумочки телефон і набрала мамі.

– Мамо, ти вже вдома? – Швидко запитала Світлана, ледве мама підняла трубку.

– Ось, тільки зайшла, – захекавшись відповіла вона. – Що трапилося? У тебе голос якийсь схвильований.

Ось які мами, все вони відчувають і знають, варто лише тобі сказати хоч слово.

– Тітки Ніни не стало, – тихо сказала вона.

– Боже мій, бідна Катя, я зараз до них поїду.

– Я теж вже під’їжджаю.

Вони попрощалися. Світлана під’їхала, розплатилася і швидко забігла на третій поверх. Підійшла до подруги і обнявшись, вони дали волю своєму горю.

Потім приїхала мама Світлани, швидко все взяла в свої руки, чітко і зі знанням справи, роздаючи інструкції.

Після цього, Світлану ніби підмінили, та й її маму теж. Вона перестала випускати свої голки і відгороджуватися невидимою стіною кожен раз, коли мама дзвонила або приїжджала в гості. Вона завжди подумки її обіймала, в реальному житті їй поки було важко це зробити, у них з дитинства обійми були не прийняті.

А мама стала дуже м’якою. Навіть якщо раптом і видавала непрохані поради, Світлану вже це зовсім не дратувало, вона зрозуміла, що тільки так мама вміє висловлювати свою турботу. І зрозуміла, що втомилася тягнути на собі мішок зі своїми дитячими oбpaзaми, ну ось такі були у неї батьки, це вже не виправити, залишається тільки прийняти.

Просто Світлана в один момент дуже чітко і ясно зрозуміла, що колись, і цей час набагато ближче, ніж усім нам здається, ніхто не подзвонить і не прийде, не запитає про твій схвильований голос. Хтось сказав дуже правильні слова: “Ось Ви думаєте, що батьки будуть завжди, ну куди вони подінуться, ось вони вдома. Але ви не розумієте, що, приїхавши до них, ви можете їх вже не застати.”