Свекруха звикла жити за рахунок своїх синів, але, коли ті одружились, лавочка закрилась. Це не влаштовує Антоніну Василівну.

Ще до нашого одруження моя бабуся переписала квартиру на мене. Після весілля ми зробили там ремонт і почали жити. Ще тоді свекруха лютувала:

– Для чого вам ремонт робити? Як народиться дитина, то вона ті нові шпалери помалює і знову ремонт роби. Це ж гроші на вітер. Краще б нам з батьком допомогли. У нас в квартирі нічого не міеялось вже 20 років, то пора б.

Але ми зробили по-своєму. Нехай свекри працюють і роблять все, що надумають. Свекор працює охоронцем у супермаркеті, а свекруха вдома сидить. Вона ж швачка і роботу могла б знайти, тільки не хоче.

Згодом у нас народився син, який дійсно помалював стіни і потрібно було трохи оновити ремонт. І знову свекруха почала свою піснею:

– У вас ремонт за ремонтом, а ми в подертих стінах сидимо. Інші діти батькам допомагають, а ви лише про себе думаєте.

Намагалась надавити на жалість моєму чоловіку, та не вийшло. Коли ж вона дізналась, що ми їдемо на озеро відпочивати втрьох, то надзвонювала по кілька разів на день.

Говорила, що відпочинок не на часі, що маємо їм допомогти, що краще відкласти гроші. Говорила, що їх квартира нам залишиться, то й маємо там все облаштовувати. Але свекруха ще молода жінка.

Намагалась розжалобити мого чоловіка тим, що вона хвора жінка і їй треба в санаторій полікуватись поїхати. Щоб ми це для неї оплатили.

Ми ж вирішили, що поїдемо відпочити на озеро і не змінимо свого рішення, хоче того Антоніна Василівна чи ні.

Що б ви робили? Як би діяли з такими родичами, як моя свекруха?