Ми з чоловіком одружені п’ять років. У нас двоє дітей: чотирирічна дочка і однорічний син.

Живемо в його з матір’ю квартирі. Сама свекруха живе зі своїм другим чоловіком і їх спільними дітьми в його квартирі. Вона хоч з виду найдобріша, але на ділі тиран, не терпить заперечень…

На День Перемоги свекруха запросила нас до себе. Сама за нами заїхала на машині чоловіка. Я там доnомогла їй з приготуванням страв, дочка грала з кішкою.

Коротше неnогано посиділи. Але годині о шостій я сказала чоловікові, що пора додому.

Дітей треба помити, доньку підготувати до садка, вже і наш хлопчик почав вередувати. Але чоловік пішов з братами і вітчимом в м’яча поганяти. Я прочекала ще півгодини, а потім стала збиратися додому з сином.

А дочка, думала, пізніше з батьком приїдуть.

І тут свекруха проявила свою нестримну вдачу. Накинулася на мене зі звинуваченнями.

— Ти хто така?! Зіпсувала нам свято! Мене мамою не кличеш!

Я нічого не відповіла, але nсиханула і пішла забирати і дочку.

Свекруха підняла онучку на руки і продовжувала верещати: – Щоб твоєї ноги в моєму будинку не було, тварюка! Сина мого на собі без любові одружила! Тепер проти мене налаштовуєш!

Невдячна хамка!

– Від тварюки і чую! – не втрималася я.

– Не смій ображати мене і мою сім’ю!.. Вдома я, звичайно, висловила чоловікові, за те, що він замість того, щоб заткнути мати, намагався заспокоїти мене.

– Мамі ніхто не зможе закрити рот, та я сподівався, що хоч тебе можна вгамувати, – виправдовувався чоловік.

З чоловіком ми помирилися через кілька днів.

– Ніколи більше не буду з нею спілкуватися. І до своїх дітей я її ніколи більше не підпущу. І хто б що б не говорив, але винуватою, в цій історії, я себе не вважаю.