Свекруха визвалася бути нянею за 500 гривень в день. Ми погодилися. Адже вона сказала, що ці гроші буде витрачати на дитину, прогулятися з нею, купити якийсь перекус.

У підсумку виявилося, що вона годувала Міланку протягом дня лише печивом «Марія» і якимись супами чи тим, що було вдома. А решту грошей витрачала собі на косметолога, басейн та ще свої якісь примхи.

Я хочу, щоб вона ці гроші нам повернула, і більше її послугами користуватися не збираюся. Але вона верещить, що я до неї несправедлива.

Я дізналася про все випадково. Одного разу прийшла з роботи раніше, ніж планувала. Відкриваю двері – в квартирі тиша.

Дивлюся, а Міланка сидить на дивані й гризе те саме печиво, крихти по всій піжамі. Поруч пляшка води. Свекрухи нема.

— Де бабуся? — питаю.

— Пішла, — відповідає дитина.

У мене душа в п’яти. Виходжу в коридор, заглядаю в кухню – порожньо. Телефоную свекрусі.

— Де ви?

— Я тут, у салоні. Маску на обличчі тримаю. Ти вже прийшла?

— А з ким Міланка?

— Так вона ж уже велика! Спить, мабуть.

Я поклала слухавку і ще раз глянула на доньку. Ну так, велика — три роки!

Повернулася свекруха за годину. У руках пакети з якимись кремами. Побачила мене й почала весело щебетати:

— Ух, така зараз релаксована! Аж молодшою себе відчула!

— На які гроші? — питаю.

— Ну так, з тих, що ти даєш. Я ж із Міланкою сиджу, мені теж потрібно щось для себе.

Мене аж пересмикнуло.

— Ви брали ці гроші для дитини, а не для себе.

— Ой, не роби з мухи слона! Я ж із нею граюся, читаю, пісеньки співаю!

— А їжу їй купуєте?

Свекруха махнула рукою:

— Ну, супчик їсть. Печиво любить. Тобі що, шкода?

Тут у мене вже терпець увірвався.

— Я не збираюся більше платити вам за те, щоб ви кидали дитину вдома і витрачали гроші на себе. Поверніть те, що вже взяли.

Свекруха витріщилася на мене, як на божевільну.

— Ти що, серйозно?! Це ж моя оплата за роботу!

— За яку роботу? Ви нічого не робите, ще й залишаєте дитину саму.

— Та ти невдячна! Інші платять няням ще більше!

— Так, але няні не крадуть гроші в дитини!

Свекруха ще щось бурмотіла, але я не слухала. Взяла Міланку й пішла в спальню. Дитина знову попросила їсти.

— Ти справді тільки печиво сьогодні їла?

— Іще суп, — кивнула вона.

— Який?

— З холодильника.

Того вечора я вирішила, що більше не залишу доньку з нею. Але тепер маю проблему.

Свекруха всім розповідає, що я невдячна, що я її обікрала, бо змушую повернути гроші, що вона, мовляв, літня жінка, а я її вигнала.

Чоловік спочатку теж був на її боці, але коли дізнався про косметологів, встав на мій бік.

Але мені досі погано від цієї ситуації. Вона не визнає своєї провини і поводиться так, ніби я її образила.

Я не хочу конфліктувати, але й терпіти таке не збираюся. І дарувати їй гроші, які платила 2 місяці, теж не маю бажання. Що мені робити? Дякую за поради.

Джерело