Свекруха в мене м’яко стелить, та твердо спати. Дуже хитро і добре вона виживає мене з сім’ї, відриває від чоловіка, а той цього навіть не помічає. Якщо я йому на це вказую, то каже, що я собі навигадувала. Але я чудово бачу, чого домагається його мама – нашого розлучення.

Коли ми одружилися з Дімою, я зрозуміла, що від його мами варто чекати на великі проблеми. Вона діяла дуже неординарно, ніяких криків, закидів, все м’яко, ласкаво і з усмішками, але за цими усмішками ховається залізна хватка.

Надія Іванівна, мама чоловіка, завжди повторювала, що віддала мені найцінніше, щоб я її сина берегла, пестила і плекала також, як це свого часу робила вона. Начебто і без будь-якого підтексту, але було зрозуміло, що я сприймаюся як загарбниця, яка відібрала найцінніше.

Спочатку ми жили на орендованій квартирі, і мені було набагато простіше відбивати атаки турботливої мами чоловіка. Вона, звичайно, регулярно нас відвідувала, але розкритися на повну їй не вистачало простору. Хоча вона не втрачала нагоди підкреслити, що я неправильно про її сина дбаю.

– Ось, пиріжків принесла. Дмитрик їх з дитинства так любить! Завжди з задоволенням та апетитом їв. А ти йому пиріжки готуєш? Ну, навчишся колись.

– Діма, а це що, дірка на футболці? Давай я зашию. Ну і що, що вона домашня, тепер як обірванцю ходити треба? Дружині ніколи, вона в тебе працює. Давай-давай, неси нитку з голкою.

– Дмитрик, я принесла мед, малину та лимон. Ну, я ж чую, що в тебе голос застуджений. Не можна запускати болячки. Тридцять сім і два – це вже показник, що в організмі щось не так. Що ж ти за чоловіком не стежиш? Гаразд, будуть свої діти, зрозумієш.

Мене, зрозуміло, це дратувало, але чоловік тільки посміювався. Казав, що мама нічого такого не має на увазі, просто вона звикла дбати про сина, а я собі зайвого надумую.

– Вона хоч раз тобі сказала, що ти погана господиня чи дружина? Ні. От і не накручуй себе.

Але ж я і так розумію, що мама чоловіка сказати хоче. Мені не обов’язково все розжовувати.

Зовсім я зажурилася, коли у нас знизили зарплатню через події в країні. Ціна на квартиру зросла, а зарплата впала, ми перестали справлятися. Чоловік тоді запропонував перебратися до його мами.

– Котику, ну це ж тимчасово, на пару місяців. А там або зарплати на колишній рівень повернуть, або знайдемо іншу роботу. Маму я вже спитав, вона тільки за, каже, що давно пора.

Ще б свекруха була проти – їй ця ситуація як подарунок небес. Гарний спосіб назад отримати сина. Я запропонувала б з’їхати до моїх батьків, але, на жаль, там для нас місця не знайшлося б. Батьки забрали до себе бабусю, вона раніше жила у селі, а тепер уже одна жити не могла, тим більше у своїй хаті. Так ми й опинилися на території свекрухи.

Я терпляче чекала, коли закінчаться ці негаразди з зарплатою, спостерігаючи, як свекруха демонстративно, але не вимовляючи жодного поганого слова, перегладжує за мною сорочки чоловіка, як ввечері тягне всю увагу на себе. Чекала і стискала зуби, бо нічого не могла зробити.

А потім з’ясувалося, що я у положенні. Чоловік був щасливий, а я відчувала змішані почуття. Наче рада майбутньому малюкові, але чітко розуміла, що тепер ми від свекрухи довго не переїдемо.

– Котику, ну куди ми зараз підемо перед декретом? І так ситуація нестабільна, ще й ти в положенні, а дитині стільки всього треба. У мами в будинку чистенько, комфортно, а орендована квартира це те саме, що прохідний двір, – підтвердив чоловік мої побоювання.

– Не вигадуйте навіть, я вас не відпущу. Дівчинко моя, тобі зараз потрібен спокій та затишок, а не з речами по орендованих квартирах бігати. До того ж я з малюком допомагатиму, спочатку допомога буде потрібна.

Варіантів у мене не було, довелося змиритись.
Свекруха на тлі мого стану почала нарощувати оберти.

– Дівчинка моя, тобі відпочивати треба, я сама приготую, я вже знаю, що син любить.

– Дівчинка моя, ми з Дімою самі сходимо за речами для малюка, тобі зараз краще менше контактувати з людьми.

– Дитинко, тобі потрібно дотримуватися режиму дня. А ми з Дімою фільм доглянемо тут тихенько.

Все подавалося під соусом турботи про моє самопочуття, але я відчувала, як мене відсувають від чоловіка. Без його мами ми проводили не більше пів години на день. Вона йому готувала, гладила, збирала обіди, вони ходили вдвох по магазинах, дивилися фільми, розмовляли. А я залишалася десь за бортом їхнього сімейного щастя.

– Ну я ж удома весь час вільний проводжу. Мені біля тебе сидіти та за руку тримати чи що? – дивувався чоловік на мої прохання більше часу приділяти мені. А потім з легкої руки мами став списувати будь-які мої невдоволення на гру гормонів.

Коли з’явилася дочка, то свекруха і тут примудрилася посунути мене. І знову все під приводом турботи про мене. Вона приходила в нашу кімнату вночі, нібито їй здавалося, що дитина заплакала. Вона купала, гуляла, хитала. Якщо я намагалася відвоювати право самої займатися своєю дитиною, то очі Надії Іванівни миттєво наливались сльозами, а потім я вислуховувала від чоловіка лекцію, що я неправильно поводжуся з його мамою.

– Вона допомогти хоче. Та інші жінки б від радості танцювали, а ти носа вертаєш і маму ображаєш! Вона щиро любить онуку, а ти позбавляєш її можливості брати участь у її житті.

Мої докази, що його мати намагається повністю витіснити мене з сім’ї, чоловік сприймати відмовляється. І те, що поруч із ним і нашою дочкою постійно його мати, він теж не помічає. Він не помічає, що після роботи йде не до нас у кімнату, а до мами, що з нею у нього ніколи не закінчуються теми для розмови, а зі мною він майже не спілкується, тому що йому ліньки переказувати те, що він уже розповів мамі.

Мені здається, якщо завтра просто зберу речі та поїду, то він навіть не відразу помітить. Мама на місці залишиться.

Не знаю, скільки я протримаюся. Найприкріше, що навіть моя мама мені не вірить, що мене методично виживають із сім’ї. Каже, що я просто капризую, а свекруха насправді тільки допомогти хоче.

– Не бачила ти поганих свекрух, – заявляє мама у відповідь на мої скарги.

Я вважаю, що бачила. Просто одні домагаються свого інтригами та скандалами, а інші, як Надія Іванівна, доводять своєю уявною турботою. Розлучатися я не хочу, піти на квартиру поки що не дозволяють фінанси, а скільки я ще зможу протриматися, я не знаю. Але треба щось робити, інакше мій шлюб розвалиться, тільки я не розумію, що тут можна зробити.

“Ми дружили з Аліною двадцять років і кращої людини я не знаю. Я не знаю, де ще можна знайти таку чисту, світлу душу. І це велике щастя, що ми її

Ми з чоловіком та двома маленькими доньками (2 роки, та 2 місяці) живемо в однокімнатній квартирі. Квартира своя, не орендована, як у більшості наших ровесників. Живемо у столиці нашого регіону

Свого часу мені дуже пощастило стати власницею двох квартир. В одній, 2-кімнатній, я прожила все життя. Другу, 3-кімнатну, я почала здавати квартирантам. На той момент мені було вже 40 років,