Мати чоловіка намагається маніпулювати, але в неї це виходить дуже погано. Людина сама собі суперечить. То їй моя дочка від першого шлюбу не рідна онука, то різко стає рідною, адже ми одна сім’я. Мені такі гойдалки абсолютно ні до чого, а вже моїй дитині й поготів.

Я виходила вдруге заміж, маючи семирічну дитину. Перший чоловік лише зрідка виринав у зоні видимості, але користі від нього ні у фінансовому, ні у виховному плані не було. Тож можна сміливо сказати, що донька в мене росла безбатьченком, доки я не зустріла Іллю.

Ілля спокійно поставився до того, що в мене є дитина молодшого шкільного віку, прийняв доньку як рідну, але одразу сказав, що хоче ще й спільну дитину, запевнивши, що на ставленні до моєї доньки це ніяк не позначиться.

Дочка з моїм новим чоловіком спочатку на контакт не йшла, але зараз із деяких питань одразу йде до тата, як вона вже рік сама вирішила називати Іллю. Загалом, у цьому плані в нас мир і благодать. Чоловік, дочка і я зараз із нетерпінням чекаємо, коли на світ з’явиться син, до цього щасливого моменту ще три місяці.

Але у величезній бочці меду завжди має бути і ложка дьогтю. У нашій родині цю роль виконує моя дорогоцінна свекруха Віра Антонівна. Вона свого часу витратила чимало сил, щоб наш шлюб взагалі не відбувся, а коли все-таки програла цю битву, вирішила, що її святий обов’язок псувати мені життя.

Тільки от мене складно після першої свекрухи чимось пройняти. Ось там був майстер психологічного насильства, а Віра Антонівна порівняно з нею немовля. Тому всі її спроби вивести мене на конфлікт, вколоти, зачепити скочувалися по моїй накопиченій роками броні, не завдаючи мені жодних незручностей.

Тоді вона вирішила, що зможе зачепити мене через дитину. Заявила, що онукою і взагалі ріднею її не вважає, сидіти не буде, в гості не чекає і на подарунки ми можемо не розраховувати. Дуже смішний жарт. Начебто ми до цього просто знемагали від бажання ближче спілкуватися з матір’ю Іллі і регулярно напрошувалися в гості.

Ні я, ні донька навіть не чхнули від того, що нам не раді в домі свекрухи. Дочці цілком вистачало спілкування з однією бабусею – моєю мамою, а все інше її цікавило мало.

Свекруха дотримувалася свого правила цілих три роки. А цього року правила гри змінилися. Віра Антонівна після восьмого березня зателефонувала і ображено простягнула, що чекала нас, а ми не прийшли. Але ж вона нам з онукою навіть подарунки купила.

Я спочатку думала, що свекрусі панамку напекло і вона марить. Які подарунки? Яка внучка? За всі три роки шлюбу вона жодного разу ні мені, ні моїй доньці нічого не дарувала. Та ми до неї й не ходили, чоловік один завжди їздив. А тут раптом така милість, подивіться-но.

Ось із восьмого березня свекруха і стала періодично знаки уваги надавати. Найчастіше телефоном, але одного разу вона навіть до нас доїхала і подарувала доньці якусь книжку. Явно знята вона була з полиці домашньої бібліотеки, і, судячи з усього, просто була не потрібна, але сам факт вразив. Я губилася в здогадках, що в лісі здохло, раз свекруха мою доньку стала онукою називати.

А тепер у мене всі частини пазла стали на місце. Дочка вже досить доросла дитина і її можна припахати до садово-городніх робіт. Ось свекруха і співає солов’єм, згадуючи через раз, що у неї є онука.

Є-то внучка, звісно, є, та, як то кажуть, не про вашу честь. Тому що три роки демонстративно не помічати, щоразу наголошуючи, що ця дівчинка їй ніхто і вже точно не внучка, а тепер раптом так швидко змінити боти.

Учора вкотре свекруха намагалася зазвати дитину на дачу до себе. Розповідала про ягоди, які вже на повну силу ростуть, про природу та інші принади. Але щось жодної ягідки на пробу не привозила, тільки співає красиво і все. Чи там якийсь спеціальний сорт ягід, який із дачі вивозити не можна?

Донька нікуди їхати не рветься, її взагалі лякає така завзятість чужої для неї пенсіонерки. Я її відправляти в розпорядженні раптової бабусі теж не збираюся. Чоловік дотримується думки, що раз дочка не хоче, то неволити її ніхто не буде.

А свекруха другий тиждень щодня дзвонить, щоб нагадати «онучці», як на дачі чудово, а мені, що онуки старим завжди допомагали.

Я так думаю, що вона і мене б постаралася взяти в оборот, але в моєму становищі я сто відсотків не поїду в глушину, де зв’язок ловить через два рази на третій. А то слухала б теж про золоту наречену, яка неодмінно має допомагати улюбленій свекрусі на городі. Ми ж сім’я.

Тільки ми з мамою чоловіка – не сім’я. Моя сім’я – це я, моя дочка, мій чоловік і наш син, який скоро народиться. Ну і моя мама, яка бере активну участь у житті нашої сім’ї, а не згадує про нас тільки тоді, коли від нас щось потрібно.

КІНЕЦЬ.