Свекруха якось жила з нами, чекала, доки будинок здадуть. Вона поміняла свою трикімнатну на євро-двушку в хорошому районі.

Тимчасово лишилася без даху над головою, орендувати не хотіла. Все б нічого: Ганна Іванівна допомагала мені з дитиною, готувала, прибиралася. Але її любов до пліток…

За два роки спільного життя свекруха примудрилася познайомитись із купою сусідів. Ми з чоловіком зі стажем на три роки більше, були знайомі лише з сусідами навпроти, та з тими, хто жив під нами.

Решта – темний ліс. Був! До появи свекрухи! За два роки встигли заочно з ними познайомитись.

– Таня із тринадцятої, чоловіка вигнала, а коханця привела. Бачила її сина біля під’їзду, він у вітчима гроші просив. Так коханець йому аж п’ятсот гривень дав. Задобрює хлопця, чує провину за розвал сім’ї!

Далі були довгі міркування з приводу аморальності коханців, коханок і невірного подружжя. Закінчила промову згадкою про бідних дітей, які змушені страждати, поки мами та тата розбещуються.

Згодом я навчилася сприймати монологи свекрухи, як білий шум. Завжди говорить, та засуджує, посуд миє і говорить, борщ варить і засуджує. Не здивувалася б, якби замість казок вона розповідала малюку плітки на ніч.

Два роки швидко пролетіли, будинок було здано, свекруха переїхала. Недовго Ганна Іванівна жила сама. Ми з чоловіком розлучилися.

Впіймала його на листуванні з однією дамочкою: любов-морква, пристрасть, життя з дружиною заради дитини…

Чоловік життям і здоров’ям дитини клявся, що з пані у них нічого серйозного не було, не встиг. Але для мене вирішальну роль зіграло розуміння, що вони просто не встигли. Поїхав чоловік до мами, виділила свекруха йому кухню-вітальню.

Я теж недовго одна сумувала. Зійшлася з чоловіком, з яким дружила понад десять років. Гарний, добрий, дбайливий. Чи вірний — час покаже!

Ганна Іванівна відреагувала своєрідно. Навіть колишній чоловік так не нервувався, як його мати. Все в неї в голові перемішалося та переплуталося. Почала вона думати, що розлучилися ми з її сином через мого теперішнього чоловіка.

– З Таньки із тринадцятої приклад взяла? Чоловіка, копняком під зад, а коханцю — червону килимову доріжку? — наїхала на мене Ганна Іванівна.

Пояснила їй, що гру в «зрадь другу половину» почала не я, а її син.

– У нього нічого не було, а в тебе було!

– Коли чоловіка вигнала, то було, — уточнила я.

– Але ж ви були в шлюбі! Значить, ти винна у розлученні.

І ця жінка два роки жила під дахом мого будинку, посміхалася, дбала, допомагала! Квартира, хоч і в шлюбі була куплена, моя особиста, придбана завдяки продажу дошлюбної нерухомості.

Кілька років минуло. Зараз колишня свекруха свято вірить у те, що мене навчила поганого подруга Таня із тринадцятої квартири.

Я подивилася, як їй добре з коханцем, вона мені наспівала, як це класно – вигнати чоловіка, тому я теж пішла зраджувати!

Сім’ю розвалила, чоловікові роги наставила, дитину залишила без батька! Ось таке я стерво! Ви теж так вважаєте?

КІНЕЦЬ.