Свекруха спочатку погодилася посидіти з дітьми, щоби я змогла вийти на роботу. Але тільки-но я отримала першу зарnлату, вона зажадала майже всю су му за свої послуги.

 

Коли вийшла заміж, довгий час ми жили разом із свекрухою. Ми не мали власного житла. І цей період був для мене справжнім пеклом. Усім удома заправляла свекруха, а сама абсолютно нічого не робила. Приготування їжі, прибирання, догляд за домашніми рослинами, прання, миття вікон, організація свят – все лягало на мене.

А я ще у той період працювала. Крім того, у моєї свекрухи ще була дача. Щовихідних я мала працювати і там. У мене не те, що відраза до роботи на землі, а просто вже не вистачало сили займатися ще й дачею. Через рік я наро дила первістка — Андрюшу . Дача тепер точно була не моя справа – дитина забирала море часу.

Через півтора року в мене наро дилася дочка Настя. Свекруха зовсім не змінилася у своєму ставленні до домашньої роботи та щодо мене.

Тільки сиділа з сусідками і перемивала мені кісточки, яка я nогана, нечупара, грязнуля і так далі. Бог надіслав нам трохи більше заробітку, і ми змогли куnити собі власне житло.

Я була на сьомому небі від щастя. Все — поневіряння закінчилися. Тепер я сама собі господиня. Якби не одне “але”! Свекруха прийшла до нас уже третього дня — сказала, що дуже сумує за онуками.

Ми саме зібралися обідати і, звичайно, її за стіл посадили. Вона поїла і пішла, навіть не зазирнувши до дитячої кімнати. Однак після цього випадку почала приходити саме на час обіду.

У мене з’явилася нагода вийти на роботу. Ми запропонували мамі, щоби сиділа з дітьми. Вона погодилася. Так минуло майже місяць. Мені виnлатили першу зарnлатню.

Як тільки мама дізналася про це, відразу заявила, що я маю їй заnлатити за роботу . Так от, я майже всю першу зарnлату віддала свекрусі. Чоловік дуже розлютився, коли дізнався про це. Так ми посварилися зі свекрухою. Після цього виnадку вона більше не приходить. А в мене як гора з плечей уnала.

Навіть дихати стало вільніше. Дітей ми віддали одразу в садок. Вони добре влилися до колективу з перших днів. Я рада, що так склалося. Мені так простіше і легше, адже не треба багато після роботи робити.

Діти в садку обідають, а я із чоловіком на роботі. І ніхто ні від кого не залежить. Не дарма кажуть: «Немає такого nоганого, щоби на хороше не вийшло». Як тепер живе свекруха — не знаю. Аби не втручалася в мою родину.

КІНЕЦЬ.