Щиро кажучи, я просто не розумію маму свого чоловіка, мені іноді дивно . Ця жінка постійно нас у чомусь докоряє, при цьому ніяк і нічим не допомагаючи ніколи нашій сім’ї. Це ж потрібно ще вміти так.

Я до кінця, все ж, не можу зрозуміти звідки у людини в її віці взагалі може бути стільки негативу до рідних людей? Невже вона думає, що це допоможе нам чимось і зробить життя нашої родини краще?

Я, щиро кажучи, вже давно втомилася вислуховувати всю її критику щодо виховання моєї дитини. Свекруха постійно говорить, що ми рано віддали дитину в садочок. Неправильно вчимо нашого синочка читати. А якщо і вчимо по її методиці, то надто багато матеріалу даємо і не даємо відпочивати.

Загалом, моя свекруха така людина, якій ніколи нічого не подобається, щоб ми не робили, навіть якщо дуже стараємося.

Скільки можна? І ще мій чоловік Дмитро, який не може нічого сказати своїй матері. Це просто вже не можна слухати і з кожним днем ​​я все більше наближаюся до тієї межі, коли я вже сама скажу їй все, що думаю.

Я до кінця не розумію для чого нам ця критика? І якби ж то вона допомагала нам чимось конкретним, а не своїми порадами. Насправді ж вона ні копійкою не допоможе, ні погуляє з дитиною ніколи, коли ми зайняті.

Мама чоловіка критикує, але при цьому каже що ми все повинні робити самі. Таке відчуття, що вона намагається виховати нас постійно, хоча догодити їй дуже важко, забуваючи про загальне благо для усіх – нашого сина. Невже так важко прогулятися з рідним онуком? Він більше часу проводитиме зі своєю рідною бабусею.

Найцікавіше, що я зрідка навіть починаю замислюватися про її слова. Раптом ми дійсно нехороші батьки і вона має рацію? Однак кілька розмов з моєю матір’ю і подругами приводять мене до зовсім інших думок. І я відразу розумію, що проблеми в першу чергу в ній, а не в нас. Ми може і не найкращі батьки, тому що ніколи не займалися педагогічною діяльністю, а й явно не найгірші.

Моя мати каже, що коли я була маленькою, вони з батьком теж робили багато помилок. І незважаючи на це, я виросла досить таки хорошою людиною. І за це я можу подякувати тільки своїх батьків, які також не були ідеальні.

Подруги ж кажуть, що свекруха до мене буде пред’являти претензії завжди. Невже я також буду ставитися до невістки свого сина, коли він виросте, і буду знаходити в ній одні лише недоліки?

Я хочу, щоб свекруха перестала повчати, а сама більше нам допомагала. Як її переконати, що ми одна родина і маємо жити мирно без докорів та повчань? Бо чоловік мій мовчить, його все влаштовує.

Якби він сказав своїй матері сам, вона б не образилася б на нього, бо він її дитина рідна і мені було б легше. А тепер мені доведеться зі свекрухою говорити і вона точно на мене образиться. Як мені тут краще вчинити в моїй ситуації?

Джерело