Я вже вдруге заміжня, у нас з чоловіком двоє діток, своя квартира, але я досі не можу забути те, як поводилась зі мною свекруха, коли я жила з нею під одним дахом.

З Орестом ми познайомилися в університеті. Він гарно за мною доглядав. Дарував квіти і подарунки, про які я могла лише мріяти.

Пам’ятаю, як він одягнув мені на пальчик золоту каблучку. Я плакала від щастя, бо це була моя перша дорогоцінна прикраса в житті.

Моя сім’я – звичайні робітники. І хоч я єдина дитина, та жили ми досить скромно. В батьків двокімнатна квартира, та незважаючи ні на шо, мене виховали в любові та повазі до старших, а це найголовніше.

В Ореста ж протилежна ситуація.

Батьки його мали свій бізнес, великий будинок, сад і вони часто подорожували. Для мене це було геть інше життя. Таке я бачила лише в фільмах.

Тому після весілля без обговорень ми стали жити в них.

– Жити є де! Чого блукати по чужих квартирах, – сказала свекруха зі свекром.

З перших днів свекруха не переставала мені нагадувати, що прийшла я на все готове, без приданого, а мої батьки подарували на весілля лише тисячу доларів.

– Для єдиної дочки могли і більше постаратися, – говорила вона, не знаючи того, що батьки не мали і цієї суми, а брали її в кредит.

Ніколи не забуду, як десь через місяць спільного проживання свекруха принесла додому пакет з морепродуктами і сказала їх приготувати на вечерю.

Мало того, що я не знала, як все готується і з чим, я й назви їх не знала.

Інтернету тоді ще не було, тому готувала так, як підказувало мені моє серце…

– Ти знаєш, скільки ти грошей перевела? Та ти стільки за місяць і не заробляєш, – сказала злосно свекруха, відсуваючи від себе тарілку з їжею.

Я жалілася Оресту, але він казав, що мама хоче, як краще. Що треба трішки промовчати, а потім він щось придумає.

В таких умовах я прожила не повних два роки.

Останньою краплею стало те, коли свекруха сказала мені оплатити всю комуналку за величезний будинок зі своєї зарплати.

Вона з чоловіком на три неділі поїхала в Трускавець на оздоровлення, а Орест в той час мав відрядження в Польщі.

Я не хотіла тоді залишатися в будинку одна, але свекруха пакуючи чемодани, загрузила мене роботою.

– Квіти поливатимеш, за котиком доглядатимеш, всі вікна перемиєш і доріжки вичистиш. Словом, наведеш генеральне прибирання.

Вибору в мене не було, хоча мама казала, якщо що, приїхати на той час до неї. Та я не хотіла йти проти волі свекрухи.

Включивши попелюшку за перші три дні я перемила весь будинок, а потім просто працювала і насолоджувалася тишею.

Та по приїзду свекрухи мене чекала несподіванка.

– Ти в будинку жила майже цілий місяць одна. Ось тому і заплатиш за комунальні. Все по-чесному, хіба ні?

Я не знаю, де набралась тої сміливості, але я кинула на стіл приблизну суму, зібрала деякі речі і поїхала до своїх батьків.

Мені здається, свекрухи тільки цього і чекала.

З Орестом ми розлучилися. Спершу я жила у батьків, а згодом і зустріла свого Василя, з яким щасливо живемо до сьогодні і виховуємо двох чудових дітей.

Про Ореста мені одного разу спільні знайомі розказали. Він втретє збирається одружуватися. Мабуть, так жодна невістка його мамі і не підійшла.

Згадую той час, і мороз по шкірі йде.

Як добре, що я не побоялася, і розірвала з цими людьми зв’язок.

А як ви вважаєте, свекруха мене справді хотіла “вижити”, чи просто в неї такий характер, який потрібно було зрозуміти і прийняти?

Джерело