Якщо молодій родині пощастить, то у вихованні дітей беруть участь не лише батьки, але і бабусі з дідусями. У Олени стосунки з свекрухою не складаються ну ніяк.

– Я не зрозумію! – зітхає тридцятирічна Олена. – Невже дитині на рік справді так потрібна бабуся, що я маю переступити через себе і спілкуватися зі свекрухою – заради доньки?

Свекруха Олени, Ірина Григорівна – людина непроста і досить своєрідна. З усіх питань вона має свою думку, і, звичайно ж, тільки вона і є правильною. Живе свекруха окремо, але регулярно приходить у гості: рік тому у Олени з чоловіком народилася донька.

Інших дітей та онуків у Ірини Григорівни немає, та й особливих занять теж. Вона давно вийшла на пенсію. Ірина Григорівна ні з ким особливо не спілкується, нікуди не ходить, вдома проводить час біля телевізора за переглядом шоу та серіалів. А останнім часом знайшла віддушину – онучку, під приводом спілкування з якою регулярно приходить до Олени і сує свій ніс скрізь, де тільки можливо.

Треба сказати, дитина в бабусі просто душі не чує: чекає, радіє її приходу і не злазить з рук. Це тим більше дивно, що Олена до свекрухи теплих почуттів не має, візитів її не радіє і стримується з останніх сил, щоб не влаштувати скандал і не виставити настирливу гостю за поріг.

У будинку невістки свекруха критикує все поспіль.

– Ось в останній її візит, наприклад – я завантажувала прання, мене відволікла дитина. – розповідає Олена. – Хвилин через п’ятнадцять заходжу у ванну, Ірина Григорівна залізла в машинку і витягла звідти мою білизну! Стоїть, сортує, як ні в чому не бувало, розкладає мої речі на краю ванни, так неприємно… не можна, мовляв, доросле прати з дитячим!

Ірина Григорівна запросто лазить по шафах та ліжках, заглядає в каструлі та в холодильник, дивиться квитанції та чеки – «а що тут такого?» і взагалі, почувається як удома.

– Ти сама винна! – кажуть Олені деякі знайомі. – Не треба було допускати свекруху до свого дому з самого початку!

«Не допустити» Олена не могла, хоча ще до народження дитини вважала, що жодні помічники їй не потрібні. Проте, коли дитина народилася, все пішло зовсім не так, як хотілося, і за десять днів після народження дитини, молода мати потрапила в лікарню.

Ірина Григорівна тоді переїхала до сина, і три тижні доглядала новонароджену онучку, і впоралася чудово. Тоді це була неоціненна допомога, хоча робила свекруха все на власний розум. Прибрала всі новомодні креми та засоби догляду, користувалася лише дитячим милом та прокип’яченою олією. Чого варте потім Олені повернути все на місце, тема окремої розмови.

Іноді Олена зривається:

– Все, більше не можу! Остання витівка – це вже через край. Ноги її у мене в хаті більше не буде! Досить вже!

– Так теж не можна! – зітхає чоловік. – Вона ж мама. Вона нам добра бажає. Так, ось так, трохи по-своєму, але вже як вміє. Та й дитина її любить. Треба терпіти! Заради дитини! Щоб у онуки була бабуся.

Як вважаєте, справді треба терпіти – заради того, щоб у дитини була бабуся, за умови, що дитина душі в ній не чує?

Фото ілюстративний, з вільних джерел.

Джерело