В однієї жінки була свекруха дуже своєрідна. Вона приходила в гості до молодих та приносила одне яблуко, одну грушу та одну шоколадку. Гостинці такі. І завжди говорила значно: “Це для мого синочка!”.

Потім народився син у подружжя. І свекруха приходила в гості у свята, приносила два яблука, дві груші та дві шоколадки. І казала, що це – для її синочка та для онука.

Невістка терпіла. Не хотіла сваритись. Хоча, напевно, важко таке стерпіти та посміхатися. І вітати людину, і пригощати, і вести ввічливі бесіди.

А потім донька народилася. І свекруха стала приносити три яблука, три груші та три шоколадки. Супроводжуючи дар словами: “Це для мого синочка, для онука та для внучки!”.

І одного разу знову зайшла і принесла таке частування. Сказала заповітні образливі слова, викладаючи три яблука, три груші, три шоколадки.

А невістка поставила на стіл чотири тарілки. Поклала чотири виделки. Розклала салат. І сказала: “Це чоловікові. Це синові. Це доньці. А це – мені!” А потім узяла грушу та з’їла на очах у свекрухи. Ось прямо з’їла грушу і все. З апетитом. Хоча не їй же принесли!

І свекруха вибігла у сльозах. Бо дуже це прикро та образливо, коли всім дають частування, а тобі не дають. І нахабно їдять грушу. Яка не для них куплена!

Але не роби іншим того, чого собі не бажаєш. Це важливо пам’ятати. Все колись повертається у тому вигляді назад. І чомусь не подобається, викликає образу і сльози, – хоча щойно людина ображала інших таким же способом.

Хочеш, щоб тобі теж поставили тарілку і поклали в неї частування – не кривди інших. І це стосується не лише їжі. Взагалі – життя. В якій все одного разу повертається. І для недоброї людини місця за столом може не вистачити…

КІНЕЦЬ.