Я ніколи не хвалилася тим, що маю квартиру, в якій я жила одна до заміжжя. Офіційно половина її належала моїй мамі, яка проживала в іншому місті і рідко відвідувала мене.

Питання про власність на квартиру ніколи не виникало, поки в моєму житті не з’явилася свекруха. З першої ж нашої зустрічі вона почала цікавитись моїм матеріальним становищем та подробицями володіння квартирою.

Після весілля її інтерес переріс у маніпуляції: вона часто пропонувала, щоб між мною та чоловіком усе було порівну,

у тому числі й квартира. Я послідовно відстоювала свою позицію та уникала конфронтації. Однак незабаром свекруха почала натякати, що якщо моя мама знову вийде заміж і з нею щось трапиться, то мені, можливо, доведеться судитися за квартиру з вітчимом.

Вона навіть дійшла до того, що почала наполягати, щоб моя мати переписала свою частку на її сина. Звичайно, це здалося мені обурливим.

Я пояснила свекрусі, що особисте життя моєї матері і наше майно її не стосується. Після цієї суперечки вона почала рідко відвідувати нас, і я відчувала полегшення. Коли я розповіла про цю зустріч чоловікові – він промовчав.

Через місяць моя мати запланувала приїхати до нас у гості, що викликало розлад між мною і чоловіком. Він запитував себе: чому моя мати може залишатися з нами, тоді як візити його матері були обмежені?

Ця суперечність показала, що слова свекрухи вплинули і на мого чоловіка.

Розчарована, я запропонувала йому поїхати до своєї матері, щоби обміркувати свою поведінку. Але він вирішив залишитися, і хоча ми стали менше розмовляти, гармонія поступово повернулася.

Ми більше не обговорюємо ні квартири, ні спадщини, а я зосередилася на підготовці до швидкого візиту моєї мами.

КІНЕЦЬ.