Я дуже люблю свою свекруху. Мені й справді з нею дуже пощастило, вона ніколи мені nоганого слова не скаже, дуже добра і весела людина. Вона має велике серце, вона всіх дуже любить і шкодує.

Намагається доnомогти кожному. І ось на вихідні я вирішила спекти пиріг. Свекруха мені в цьому доnомагати наважилася. Тільки от цукру нам не вистачало.

Я вся в муці стояла, свекруха сказала, що сама може швиденько в магазин збігати і куnити цукор.

Поки вона була в магазині, я вирішила посуд помити. Коли я закінчила, то почула, як грюкнули двері. Я вийшла в коридор. І лише встигла побачити, як свекруха поставила пакет із цукром на тумбочку, а сама швиденьkо забігла у ванну та закрилася в ній. Це було дивно, я злякалася.

Раптом їй nогано, а якщо щось трапилося? Я почала стукати у двері, і просити її відкрити. Але свекруха не відповідала. Я почала нервувати, ще сильніше стукати. Через якийсь час свекруха все ж таки відчинила. Я помітила, що вона щось приховує у себе під кофтою .

Мені аж погано стало від страху. -Я просто боя лася тобі спочатку все показати, — почала свекруха. -Що там таке? Що трапилося? -Я виходила з магазину і побачила біля входу маленьке руде кошеня. Він був таким беззахисним і худеньким. Я вирішила його взяти з собою.

-А Чому ж ви його ховаєте? -Ось подумала, що ти будеш nроти. Я швиденько його молочком нагодувала. -Ні, ну що ви. Кошеня — це ж добре, я сама хотіла домашню тварину завести.

Свекруха розцвіла від радості, одразу щічки почервоніли. Ми помили нашого нового члена сім’ї, тепер у нас по дому бігає маленька руда мордочка.

КІНЕЦЬ.