Ми з Андрієм одружені вже шість років. Відразу, як побралися оформили кредит на квартиру, щоб мати власне житло. Розуміли, що поки дітей заводити не варто, бо не потягнемо фінансово. Але трапилось те, чого ми не очікували – я завагітніла. Нашому синочку Тарасу вже три роки.

Ми не були готовими до його народження. Хоча обоє працювали, але щомісяця на виплату боргу йшла чимала сума. Коли в сім’ї з’явилась дитина, стало ще важче. Я пішла у декретну відпустку, тому всі витрати був змушений покривати Андрій. Через брак коштів ми почали частіше сваритись. Інколи ледве вистачало на продукти до кінця місяця.

Дійшло до того, що ми почали говорити про розлучення. Але вчасно зупинились та зрозуміли, що потрібно будь-що зберегти сім’ю.

Коли синочок трішки підріс, ми стали залишати його з бабусею. Вона неабияк нас виручала і ніколи не відмовляла у допомозі. Але моя мама мешкає в іншому місті, тому возити дитину туди постійно було витратно та незручно.

Я вирішила попросити про поміч у свекрухи. Її моє прохання не порадувало, але зрештою погодилась виручити. Таким чином я змогла повернутись на роботу і наше фінансове становище стало більш стабільним.

Спершу я намагалась з усім справлятись самостійно. Приходила додому та приступала до виконання хатніх обов’язків. Проте на довго мене не вистачило. Жити у такому ритмі неабияк виснажливо. Я не мала жодної вільної хвилинки, тому стала просити чоловіка, щоб він теж долучився до побутових справ.

Він спершу погодився, але в результаті завжди знаходив якісь відмовки. Навіть почав на роботі довше затримуватись. Приходив додому, коли вже готова вечеря та у квартирі прибрано.

Свекруха сказала, що їй вистачає обов’язків няні, а з домашніми справами я повинна справлятись самостійно. За її словами, вона колись теж була молодою матір’ю і встигала все, не просячи ні в кого допомоги. А я просто розбещена та лінива.

Мені все так остогидло, що я махнула рукою на прибирання і решту справ. Єдине, що не покинула – це готування їжі. Якщо всіх все влаштовує, то чому я намагаюсь стрибнути вище голови. Сподівалась, що чоловіку набридне постійний безлад і він сам запропонує допомогу. Але прогадала.

З часом наш дім перетворився на справжнє звалище: гори немитого посуду, брудна білизна, розкидана по всій квартирі – немає, де й ногою ступити. Я не звикла жити в таких умовах. Мені захотілось повернути колишній затишок в оселю.

Поживши так кілька місяців, усвідомила, що пішла на самопожертву, аби підтримати чоловіка фінансово, але він не вважає за потрібне підтримувати мене у побуті. Тому я просто пішла з роботи й повернулась у декретну відпустку. Тепер все стало на свої місця. Звісно, моє рішення неабияк обурило Андрія. Він сказав, що я егоїстка.

Не розумію, чому до мене такі завищені очікування. Я ж просто жінка, молода матір, а не робоча коняка. Може це я щось роблю не так?

КІНЕЦЬ.