Все своє життя я чула історії про свекрух, але ніколи не уявляла, що опинюся в самій середині одного з таких сюжетів. Ми приїхали до моєї свекрухи Ганни на день народження чоловіка.

Її будинок стояв затишно серед старих дерев, і зовні ніщо не віщувало неприємностей. При вході вона вітала нас, як завжди – з деякою холодністю. “Проходьте, проходьте,” – сказала вона, взявши мене за руку і провівши нас у вітальню.

Але тут чоловік поцікавився: “Мамо, а можна я зайду на кухню? Я хотів би допомогти з приготуванням.” Ганна різко відповіла: “Ні, сьогодні ти мені не допомагатимеш.

На кухні бардак, я б не хотіла, щоб ти все це бачив.” Я подумала, що це дуже дивно . Адже, зазвичай, вона не відмовлялася від допомоги, особливо в день народження її єдиного сина.

Вечір протікав спокійно, але я все не могла відпустити це дивне прохання. Тож коли у мене з’явився шанс, я вирішила заглянути до кухні.

Але в коридорі я зіткнулася з молодим, гарним чоловіком, який був начебто явно молодший за свекруху. “Вибачте,” – прошепотів він, намагаючись пройти повз мене. “Хто ви?”

– Запитала я, вражена. Він почервонів: “Я друг Ганни.” Тоді Ганна вийшла з вітальні і побачила нас.

“Ах, Антоне! Ти вже йдеш?” Антон кивнув: “Так, було приємно познайомитися,” – сказав він, дивлячись на мене. Після його відходу я подивилася на свекруху: “То це ваш молодий друг?”

Вона посміхнулася: “Ти завжди була цікавою. Так, це мій друг. Але, будь ласка, тримай це в секреті. Я не хочу, щоб мій син щось дізнався.” Я кивнула. Дивно було усвідомлювати, що іноді життя може бути набагато дивовижнішим, ніж будь-яка розповідь.

КІНЕЦЬ.