Єдина істина, яку я собі засвоїла за п’ятнадцять років шлюбу – найщасливіші шлюби можуть бути лише у круглих сиріт. За стільки років ми, здається, жодного разу з чоловіком не посварилися без зримого та незримого сприяння його мами.

Свекруха дуже цікава жінка. Їй буквально до всього є справа. Коли сусіди висаджують город, чий собака бігає вулицею, чому сьогодні службовий автобус проїхав їхньою вулицею на десять хвилин пізніше, ніж зазвичай?

При цьому вона сама не має жодних захоплень у житті. Вона нічим не займається. Вона не має якогось постійного хобі. Зовиця намагалася пристрастити її до алмазної вишивки, так та не може довго сидіти на одному місці за таким монотонним заняттям. Її це дратує.

Зате лізти у чуже життя дуже цікава справа! Ось тут завжди знайдеться, чим себе розважити. І ось понаводилася свекруха останні роки вчити мене, як правильно виховувати доньку. А доньці зараз тринадцять років. Вік непростий, перехідний. У дочки починає розгорятися інтерес до змін у своїй зовнішності. Я вважаю, що тут нема нічого страшного. Дитина шукає себе.

Кожен проходить цей шлях більш менш усвідомлено. Порівнює себе з кумирами, авторитетами, наслідує чи щось копіює. До того ж зараз такий вал інформації в інтернеті. Що лише зі своєю зовнішністю діти не роблять.

Коли дочка приносить зі школи якусь чергову ідею, я намагаюся одразу в паніку не впадати, а якось з нею обговорити це. Ось, наприклад, нещодавно вона вирішила, що хоче собі яскраво-рожеве волося.

Ми подивилися з нею картинки в інтернеті, почитали, як важко доглядати за таким кольором після фарбування, і вирішили, що для початку спробуємо канекалон. Це такі штучні пасма. Вони схожі на натуральне волосся, але вже відразу продаються забарвленими у всякі відтінки веселки.

Замовили забарвлення, яке дочці сподобалося. А потім уже донька вдома експериментувала з зачісками, вплітаючи їх у своє рідне волосся.

На мою думку, так це зовсім невинне заняття. Але для свекрухи це виявилося ознакою початку неправильного шляху нашої дочки.

Ми поїхали до свекра у гості. Свекруха побачила на голові у онуки це диво і почала обурюватись. Причому у виразах зовсім не соромилася. Сказала, що так можуть ходити тільки дівчата низькою соціальною відповідальністю.

Серйозно? Усі у кого рожеве волосся – це жінки з низькою соціальною відповідальністю? А як же бабусі з фіолетовим волоссям? Це означає ті з них, які дожили до пенсії?

Мені було б смішно, якби питання стосувалося мене, а не моєї дитини. Минулого разу нашій бабусі не сподобалися чорні нігті, а тепер ось рожеве волося. І добре б свекрусі було років дев’яносто. Тоді можна зрозуміти цю закостянілість поглядів із минулого століття. Але їй лише шістдесят три!

Той інцидент ми якось зам’яли. Але виявилось, що свекруха на цьому не заспокоїлася. Через кілька днів вона прийшла до нас у гості, щоб поговорити зі мною, поки чоловік був на роботі. Хотіла попередити мене, що я виховую дочку категорично невірно. І мої методи до добра не доведуть.

У нас і раніше були подібні бесіди, але свекруха ніколи не опускалася до того, щоб ображати дочку і називати її такими словами. А в мене з недавніх пір був просто приголомшливий козир у рукаві.

Нещодавно, на ювілей чоловіка, в гості до нас приїжджала його тітка, яку я бачила лише один раз, ще на нашому весіллі. Живе вона далеко від нас. І ось коли свекруха, трохи напідпитку, почала міркувати на тему низької моралі у сучасної молоді, сестра нагадала тій, що вона сама народила сина за п’ять місяців після весілля.

Ось і я їй про це нагадала. Свекруха почервоніла й ляпнула: «це інше» і швиденько з нашого дому пішла.

Так воно у житті і є. Найзатятіші поборники моралі – це саме ті, у кого по молодості все обличчя в пуху було. Нехай ще раз заїкнеться про те, як нам виховувати нашу дочку.

КІНЕЦЬ.