Крик колишньої свекрухи, Наталії Семенівни, одягненої в старий зелений плащ, зненацька застиг Тетяну. Їхня зустріч була напруженою.

Наталя відпускала уїдливі зауваження щодо Таниної зовнішності та життєвого вибору. Її поблажливі зауваження щодо роботи Тані на фабриці, а не торгівлі на ринку, зустріли стримано, але холодно. Тані не терпілося покінчити з цією зустріччю, особливо через те, що важка сумка з продуктами тягла її вниз.

Несподівано Наталя поцікавилася онуками, на що Таня запевнила її, що з ними все гаразд, і вони навіть пам’ятають бабусю. Спалах образи охопив Наталю, коли вона переключила розмову на Бориса, колишнього чоловіка Тані, та його нову родину.

Вона натякнула на ревнощі Тані, але їй відповіла тверда заява жінки про те, що вона з легкістю залишила Бориса і більше нічого до нього не відчуває. Наталя пішла, розлючена і так і не пробачила рішення Тані два роки тому покинути її сина.

Таня була вражена цією зустріччю, а вдома вона несподівано для себе заплакала за своїх невинних дітей, які постраждали внаслідок рішень своїх батьків. Перенесемося на десять років уперед.

Таня сяяла від щастя у своїй новій синій сукні, насолоджуючись днем, проведеним з дітьми та матір’ю. Раптом вони зустрілися з Іриною, сусідкою Наталії, яка повідомила, що Борис розлучився зі своєю новою дружиною.

Новина привела Таню та її матір у сум’яття, особливо тому, що Борис вирішив перекласти тяжкість своїх помилок на матір. Незважаючи на минуле, Таня не могла не співчувати Наталі, яка шкодувала про відхід Тані з життя Бориса – це було здавалося неозброєним оком.

Повернувшись додому, Таня зрозуміла, що не хоче бути на місці Наталії, а її діти, забувши про бабусю та батька, були просто щасливі зі своєю мамою, яка на все була готова заради їхнього спокою та благополуччя.

КІНЕЦЬ.