У мого чоловіка трохи навіжена мати. Попри те, що ми з ним уже давно люди доросл,  і й навіть наші діти ходять до школи, вона досі може ставитись до нас,   як до маленьких. Виявляється це в тому, що свекруха, наприклад, вважає за нормальне розпоряджатися нашим часом і ресурсами.

Вона спокійно може ввечері зателефонувати моєму чоловікові й сказати:

– Треба завтра о восьмій  ранку забрати на Новій пошті посилку від сестри. Вона гостинці передала.

Михайло, звичайно, спробує  їй заперечити:

– Мамо, мені на роботу о дев’ятій!

– І що?  Встанеш раніше, отримаєш посилку, і поїдеш на свою роботу. Тобі що, матері важко допомогти?

Зрозуміло, її зовсім не турбує, що в нас можуть бути якісь свої справи. Якщо мамі щось потрібно, вона це отримує. Звичайно, я не одноразово пробувала говорити з чоловіком на цю тему. Він тільки зітхає і знизує плечима.

– Вона завжди була така, – ось і вся його відповідь.

– Це просто такий характер. Ти ж знаєш, якщо щось зробити не так, як вона хоче, вона образиться. А вона таки моя мама, і бабуся наших онуків.

– І тому ми маємо терпіти будь-які її заскоки? – уточнюю я.

– Та вона не так часто нас про щось просить, – виправдовується чоловік.

– Ну, разів три-чотири на місяць.

Загалом, до певного часу, я на ці забаганки закривала очі. Поки не настав Великдень. Ми, щороку, відзначали це свято по-різному. Іноді просто сиділи вдома, іноді їздили до моїх батьків, кілька разів ходили в гості до свекрухи.

Цього року мої батьки покликали нас до себе, і я погодилась. А тут, напередодні свята, чоловікові дзвонить свекруха, та заявляє, що на свято прийде до нас у гості. Розмова ця відбулася без мене, і Мишко поставив мене перед фактом, мовляв, похід до моїх батьків скасовується, бо ми чекаємо на свекруху.

– Чому ти їй не сказав, що ми вже запрошені до моїх батьків? – запитала я.

– Я сказав. Вона почала кричати, що ми й так щороку з ними відзначаємо, а з нею ніколи, – відповів чоловік. Мені довелося поступитися, щоб вона не засмучувалася.

Сил із ним сперечатися не було. Мені довелося проти ночі вигадувати, що завтра поставити на святковий стіл.

Я запекла курку з картоплею, зробила простий крабовий салат, купила паску, та інші смаколики. І лишилося тільки сподіватися, що свекруха надовго у нас не затримається, і ми зможемо піти у гості до моїх батьків. Але все пішло шкереберть. Свекруха прийшла до нас одразу без настрою. Втім, це її нормальний стан.

– Так, бачу, що стіл не багатий, – перше, що сказала вона, як тільки увійшла до кімнати.

Чоловік слізно глянув на мене, і я сяк-так утрималася, щоб не відповісти.

– Чим багаті, – сказала я. – Сідайте.
Вона зітхнула, і сіла до столу. Весь цей час, що свекруха провела у нас, невдоволення на її обличчі з кожною хвилиною тільки посилювалося, і  свекруха із задоволенням коментувала кожну мою страву.

– Курка суха. А в картоплі мало соусу.

Через п’ять хвилин:

– Такий салат мій син у першому класі міг зробити.

Я трималася, аж до останнього.

– І паски, зрозуміло, покупні, – добила мене свекруха.

– Нічого іншого я й не чекала. Стільки років минуло, а ти все не міняєшся.

Як не вміла нормально готувати, так і не вмієш.

– Та ви теж не змінюєтеся, – відповіла я.

– Все так само вважаєте, що всі довкола вам винні! Я вчора витратила час і сили, щоб вам сьогодні щось приготувати, хоч спочатку ваш візит зовсім не входив до моїх планів.

Як гадаєте, що було далі? Свекруха заплакала. Кричала, яка я невдячна, що вона хотіла просто провести час із сім’єю, що вона нікому не потрібна, і все таке. І знаєте, що? Я вдячна своїм дітям, що вони на моєму боці. Вони сказали, що нарешті дочекалися моменту, коли хтось дав відсіч бабусі.

А чоловік став на бік свекрухи, й вимагає, щоб я у неї попросила вибачення. Я, звичайно, цього робити не збираюся, тому що не відчуваю себе винною. Мало того, що вона зіпсувала нам свято, зруйнувавши наші плани, так ще весь час принижувала мене.

До речі, мій коханий чоловік, навіть за мене не заступився. Виходить, що мої страви йому теж не смачні? Я вважаю, якщо ми на якийсь час перестанемо спілкуватися зі свекрухою, то всім буде тільки краще! Якщо чоловік іншої думки, то це його справи! Я від свого не відступлюсь!

Чи я не права?

КІНЕЦЬ.