Свекруха, на моє величезне щастя, вже колишня, зараз гордо несе перед собою звістку, що її син – шляхетний чоловік, який при розлученні все залишив дружині та пішов з однією валізою.

Якщо не знати, як це було насправді, то звучить справді потужно. Залишив колишній дружині квартиру, машину, нічого з дому не взяв. Просто запакував у свою валізу речі, які носив, а потім з гордо піднятою головою покинув будинок, де його не люблять. Герой, самець, приклад для наслідування.

А тепер трохи непривабливої правди. Квартира це моя, яку я одержала від бабусі ще до шлюбу. Машину я теж купувала на свої накопичені до того, як піти до РАГСу. Те, що чоловік нічого з дому не взяв – то хто б йому дозволив? Він у цей будинок нічого не нажив, щоби щось забирати. Щось купувала я ще до весілля, щось дарували мої батьки. Він до цього стосунку не мав жодного.

Ми були в шлюбі чотири роки, з яких загалом він працював років зо два. Решту часу мій благовірний знаходився у пошуку себе.

То йому далеко їздити, то зарплата маленька, посада низька. Шукав він собі гарно оплачувану посаду, яка не потребує великих зусиль, коротше, але такі місця вже міцно зайняті. Тому частенько чоловік сидів без роботи, а я утримувала сім’ю. Ну звідки ж гроші мали з’являтися. Його мати нам не допомагала, а мені брати допомогу від батьків було вже соромно.

Я спочатку вірила розповідям, що ось зараз він влаштується на своє ідеальне робоче місце, забезпечуватиме сім’ю, а там і про дитинку подумати можна буде.

Але час минав, чоловік скакав з роботи на роботу з великими перервами, а я починала злитися. Ну немає ідеального місця – працюй на тому, яке є. Що за дитячий садок?

Ще свекруха зі своїми вченнями лізла, все розповідала, що в її синочка дуже тонка психіка, він не може працювати в умовах, які йому не підходять.
– Ти його підтримувати маєш, а ти його женеш хоч куди. Не даєш йому озирнутися, вибрати, тобі все грошей мало!

Я втомилася підтримувати та чекати, коли чоловік придивиться. Набридло приходити додому з роботи, бачити цю тушку на дивані та чути “а що у нас на вечерю”.

Вдома він теж нічого не робив, бо “ну, це ж жіноча робота, і взагалі я шукав роботу”. Тож мені ще й готувати доводилося після трудового дня, щоб моя диванне чудовисько з голоду не померло.

Сварки спалахували все частіше, тривали все довше, і чоловік почав після них йти до мами. Це найвищий ступінь прояву його образи на мене. Востаннє він так пішов, а я викликала майстра і замок змінила, а наступного дня подала на розлучення, бо дістало все.

Для чоловіка та його мами це стало справжньою несподіванкою, вони по черзі намагалися достукатися до мене і направити на шлях істинний, але нічого не вийшло.

Розлучення відбулося, чоловік гордо покинув мій будинок з однією валізою, з чого свекруха тепер робить новину століття. Ось, мовляв, гляньте який у неї син шляхетний.

Я на це не реагую, бо мені начхати на ставлення людей, які в це марення повірять. Близькі правду знають, на інших начхати.

Але мене вражає, як звучить фраза – пішов з однією валізою, що все колишній залишив. Якщо не знати правди, можна навіть захоплюватися таким чоловіком.

Мій чоловік майже 20 років пропрацював начальником поліції, на роботі днював і ночував. Вважає, що через це у нього не складалося особисте життя: віддавав усього себе професії. Звик не довіряти,

Звуть мене Олена, зараз мені 38 років. Постійно я живу в Німеччині, а зараз приїхала до рідних в гості. Не знаю, чесно кажучи, навіщо зібралася написати цю сповідь. Навіть не

Після того як батько нарешті отримав квартиру в місті, я без зайвих зволікань вирішила в неї переїхати. Тато залишився в селі, а на мене чекало відмінне житло з двома кімнатами