Моя свекруха – така людина, яка ніколи не допомагатиме просто так. Тому мене дуже насторожує її прагнення допомогти нам із чоловіком купити квартиру.

Так сталося, що зараз ми живемо на оренді та паралельно накопичуємо на покупку власного житла. Оскільки процес накопичення йде туго, ми все-таки зважилися влізти в іпотеку.

А накопичена сума допоможе швидше її закрити. Проте наш план дуже не подобається свекрусі – не знаю, навіщо чоловік їй про нього розповів. А тому, вона при кожній нагоді, наполегливо пропонує свою участь у купівлі квартири.

– Навіщо вам лізти у кредити? Ви ж тепер станете рабами банку! Давайте я вам додам суму якої вам бракує. Я дещо відклала. А ви не будете нікому винні.

Насправді дуже навіть будемо винні – самій свекрусі. Впевнена, що вона вимагатиме виділити їй частку, дати ключі, і почне ходити до нас з приводу і без.

Ну і навіщо нам така, нібито, допомога? Це ж доведеться вічно прогинатися під свекруху в побутових питаннях, вислуховувати, яка вона успішна, а ми ледарі, співати їй дифірамби за те, що врятувала. Ні! Не треба нам такого щастя.

Та й чоловік вже сам не радий, що проговорився мамі про наші плани. Він сам колись розповів мені історію про покупку своєї першої машини, і як свекруха йому в цьому допомогла.

Діло було так. Ще до нашого знайомства чоловік здав на права і вирішив купити авто, щоб йому було зручніше діставатися до роботи. Як і у випадку з квартирою, почав збирати.

І коли потрібна сума була зібрана, стався різкий стрибок цін. Треба було щось вирішувати, тому чоловік зібрався частину суми брати в кредит. Але втрутилася його мати та запропонувала свою допомогу.

Ну а що? Вона працює на керівній посаді та, відповідно, має непоганий дохід, частину якого завжди відкладає на чорний день. Чоловік по дурості погодився, щоб мати йому допомогла, і тут його розміреному способу життя настав кінець.

Адже свекруха стала щовечора просити забрати її з роботи, у вихідні теж експлуатувала – то їй до лікаря треба з’їздити, то на шопінг. І не важливо, що він міг мати свої справи.

“Я ж брала участь у покупці, тому маю право розраховувати на твою допомогу” – ось так відповідала свекруха на всі заперечення чоловіка. Зрештою він не витримав, продав машину і повернув матері частину грошей.

Добиратися на роботу стало не так зручно, проте ніхто більше не смикав. Після цього вони зі свекрухою лаялися, оскільки вона втратила безкоштовного водія і знову була змушена користуватися послугами таксі.

Однак, свекруха через час милостиво пробачила мого чоловіка. Не знаю тільки, чому вона сама не здала на права і не купила собі машину? Начебто зарплата дозволяє. Втім, це її справа. Аби в наше життя не лізла, а вона намагається.

Причому ми їй щоразу пояснюємо, що з покупкою житла чудово розберемося самі. Але вона тисне на те, що я незабаром піду в декрет, і тоді ми точно перестанемо справлятися, адже працюватиме лише її син.

– Дарма ви відмовляєтеся від моєї допомоги! Зараз, може, ви й потягнете іпотеку. А ви не подумали, що буде, коли дитина з’явиться? На одну зарплату не розгуляєшся!

Взагалі-то, у нас все сплановано на цей випадок, тому бідкатись не будемо. Однак свекруха не вірить, оскільки вважає нас нерозумними дітьми, у яких, без її допомоги, обов’язково все піде через одне місце.

Хоча чому вона так вирішила, одному Богу відомо. Ми ж ніколи й нічого в неї не просили. Мабуть, свекруха переносить роль начальника і звичайне життя.

Нас із чоловіком лякають не стільки її командирські замашки – ми ж живемо, на щастя, не з нею, – скільки прагнення допомогти та потім отримати з цього вигоду.

І ось, днями, вона подзвонила мені, а не чоловіку, як завжди, і знову почала про нашу недалекоглядність, про те, що ми нарвемося на неприємності з кредитом і нас почнуть переслідувати колектори.

Мабуть, сподівалася, що я злякаюся, а заразом накручу чоловіка і вмовлю його погодитися прийняти допомогу від його матері. Ага, знайшла дурну! Я знаю всі ці маніпуляції.

Цього разу я прямо пояснила, що ми не хочемо бути зобов’язаними все життя, тому й відмовляємось від її участі у покупці житла. Само собою, матері чоловіка така відповідь ох, як не сподобався.

– Та я ж від щирого серця пропоную допомогу! А ви носом крутите і підозрюєте мене казна в чому. Ну що ж, крутіться самі, як хочете, тільки потім не жалійтеся мені!

Ми й не збираємося жалітися, бо добре усвідомлюємо. Розуміємо, що крім самого кредиту нам доведеться ще й відсотки платити. Але все ж таки краще мати справу з банком, ніж зі свекрухою.

Банку ми будемо винні тільки гроші, а матері чоловіка – свій час і, головне, нерви. До речі, після нашого скандалу вона нас у спокої не залишила. Тільки тепер вона капає на мозок моєму чоловіку, кажучи, що з вибором дружини він, м’яко кажучи, помилився.

Мовляв, якщо я її зовсім не поважаю, то і до нього згодом ставитимуся так само. Ще й шкодує, що колись давно не здогадалася купити квартиру синову – адже тоді перед нами б у принципі не стояло така проблема, що ми маємо зараз.

Ось тільки наше сімейне життя перетворилося б на справжнє пекло, оскільки свекрухи в ньому було б надто багато. І це усвідомлюю не лише я, а й чоловік. Тому, нехай його матінка скільки завгодно плюється отрутою – все одно ми під неї не прогнемося.

КІНЕЦЬ.