— І скільки ти ще народжувати збираєшся? — І вам привіт, Вероніка Іванівно. Я так розумію, Петя вам розповів, що ми чекаємо на дитину? — спокійно відповіла Жанна.

— А чого ти така задоволена? Ти коли третього народжувала, я просила розсудитись. Досить! Як вас зупинити? — бурчала свекруха. — Це наша справа.

Дитина запланована, та й проти природи не попреш… — Господи, та що це мені все! На мене не розраховуйте. Зрозуміло? — А ми хіба… — Жанна не встигла домовити, як Вероніка Іванівна кинула слухавку.

Жанна погладила свій маленький живіт і з’їла яблуко. Вона не розуміла, чому скандалить свекруха. Що поганого в тому, що вона вчетверте ваrітна?

Бабуся з онуками особливо не няньчилась, фінансово теж не допомагала. Навіть якщо навідувалась, то приїжджала з порожніми руками. Хоча б могла кілограм мандарин купити.

Але це дрібниці — діти ні в чому не потребують. Петро мав гарну роботу, тому в грошах сім’я не потребувала. Та й Жанна підробляла вдома, без діла не сиділа.

Вони мали няню, яка займалася дітьми, поки мама працювала. Тільки от свекруха ніяк вгамуватися не могла. Спочатку вона третю онучку не приймала, але потім серце розмерзлося. Але коли невістка заваrітніла вчетверте, родичка ще дужче розлютилася.

Для подружжя це була радісна новина, хоч і Жанна збрехала — дитину вони не планували. Невістка знає, чому свекруха сердиться. Вона не хоче, щоб син зняв її із забезпечення.

Він їй із кожної зарплати дає певну суму грошей, у санаторії возить, здоров’ям займається, але з появою кожної нової дитини це відбувається дедалі рідше. Звичайно, думка свекрухи ніяк не вплине на вирішення майбутніх батьків, але навіщо вона лізе до їхньої родини і вносить розбрат?

Та й взагалі, хіба має право стороння людина вирішувати скільки дітей народжувати? Може, час забути про громадські рамках і жити так, як хочеться?

Що ви думати, чи можна чужим людям пхати носа в іншу родину?

КІНЕЦЬ.