Моя свекруха Ніна Василівна ніяк не може змиритися з тим, що її синок уже не п’ятирічна дитина, а дорослий тридцятирічний чоловік, у нього вже є сім’я і дитина. А вона все бігає його проблеми вирішувати, ніс скрізь пхає і частенько ставить дорослого сина в незручне становище.

За Стаса мама переживає так, як я не переживаю за нашого трирічного сина. Я не мати-кукушка, дитину люблю, але так душити її турботою в мене не виходить, голос розуму не дає. Свекруха ж готова досі сопельки своєму двометровому дитині витирати.

Коли я вийшла заміж, його мама бувала в нас мало не щодня. Кожен її візит більше був схожий на допит, причому мене і з пристрастю. А що Стасик сьогодні їв, а шкарпетки чисті взяв, а ти їх прасувала, обід із собою дала, а ти йому дзвониш нагадати, щоб він поїв, чому ти не впевнилася, що він взяв парасольку, і все в такому ж сенсі.

Спочатку мене забавляли мамині переживання, думала, що за якийсь час її відпустить і вона перестане так поводитися, але ні фіга подібного. Свекруха так ходила до нас півроку.

Прийде ввечері й сидить, дивиться, як я вечерю готую. Ще й бурчить невдоволено, що чоловік ось із роботи прийшов, а тепер має голодний сидіти і чекати, поки йому їжу приготують. Потім стала приносити з собою контейнер з їжею, щоб синочок від голоду не помер прямо в дверях квартири.

– Ти можеш якось вплинути на свою маму? Це вже ні в які ворота не лізе! – обурювалася я, коли побачила цей новий виток шизофренії у свекрухи.

Але чоловік тільки піднімав сумні очі до стелі й казав, що якщо він чинитиме опір, то буде ще гірше. Я не повірила, вважаючи відмазкою. Наполягла на тому, щоб чоловік маму приструнив. Який же вона концерт нам влаштувала – любо-дорого дивитися було.

Свекруха ридала, розмазуючи косметику по щоках, просила сина пробачити її, дуру дурну, що хоче для синочка єдиного найкращого. Мало не на колінах повзала і головою об підлогу не билася, а то образ грішниці, що кається, був повний.

Чоловік дивився на цю виставу з тугою, мабуть, не вперше спостерігав. Для мене ж це було прем’єрою. Руки свербіли поаплодувати талантам мами чоловіка. Але мене ця вистава не зворушила абсолютно.

Я розумію чоловіка, який не може спокійно дивитися на сльози матері, навіть якщо вони награні. Але мене це все абсолютно не зворушувало. Я принесла Ніні Василівні рушник, порадила вмитися і перестати ламати комедію. Свекруха обпекла мене злим поглядом, прошепотівши, що ось буде в мене своя дитина, тоді й поговоримо.

Тепер у мене є моя дитина, але свекруху з її істериками я так і не зрозуміла. І співчуття в мені не прокинулося. Коли мама чоловіка перегинала палицю, я просто нагадувала їй, де в нас у квартирі вихід. Не треба мені з чоловіка червоненьку квіточку робити, я надто багато сил поклала на те, щоб його привчити був самостійною людиною, а не побутовим інвалідом.

Звісно, скрізь я встигати не могла, тож інколи турбота свекрухи про чоловіка все-таки перехльостувала. Син у нас неспокійний ріс, тому я не завжди встигала готувати. Чоловік вечорами робив вечерю, а на обід, який візьме в офіс, уже ентузіазму не вистачало. Ми домовилися, що він не харчуватиметься сухомяткою, а ходитиме в їдальню поблизу. Там непогано готують, ми з ним там обідали іноді, коли зустрічалися.

Начебто нормальна ситуація, але свекруха жахнулася – її дорогоцінний синочок їстиме в якійсь там їдальні за живої-то мами? Неприпустимо! Вона стала наполягати, що чоловік вставав раніше, заїжджав перед роботою до неї, їв сніданок і брав із собою тормозок на обід.

Пиляти до мами вранці через усе місто в чоловіка бажання не було. Мама раз його посварила, другий, а потім стала сама до нас їздити. Приїжджала о пів на шосту ранку з мисочками, контейнерами і каструльками. Синочка годувати, який ось-ось уже від голоду загнеться.

Напевно, я вважала б це все кумедним, якби мама чоловіка не будила нас із дитиною, яка засинала тільки під ранок. Мені довелося переконати чоловіка і поставити свекруху перед фактом, що якщо вона ще раз розбудить онука своїм раннім незапланованим приходом, наш дім для неї закриється назавжди.

Але свекруха знайшла вихід – вона тепер чекає Стаса біля роботи. Вранці приїжджає і чекає біля входу в будівлю, щоб передати пакет з їжею. Наче ми в голодні роки живемо, і чоловік не зумів би добути собі нормальний обід.

Нещодавно святкували день народження синочка, свекруха була в гостях і пара друзів, хрещених сина. Чоловік розмовляв із другом і обмовився, що прийшов новий начальник, якому все вічно не так, який усіх будує і обіцяє позбавити бонусів за місяць.

Свекруха навіть підскочила від цієї інформації. Відразу стала розпитувати, хто такий, чому його поставили начальником. Потім заявила, що таке ставлення до працівників – це обурливо. Вона піде скаржитися директору, щоб той закликав нового начальника до порядку.

Бідолашний Стас аж кавою подавився, а всі оточуючі не могли приховати посмішку. Маленька войовнича старенька прийшла за свого синочка клопотати. Нам же з чоловіком було не до сміху, з неї ж станеться заявитися до начальника, а потім чоловікові доведеться звільнятися, це однозначно.

Чоловік узяв із мами слово, що вона навіть думати в бік походу до начальства не буде. Так побурчала, але начебто погодилася. А я боюся тепер навіть уявити, що свекруха ще може накоїти заради свого синочка. Материнська любов – це добре, але в Ніни Василівни явно якісь проблеми.

КІНЕЦЬ.