Свекри розділили між моїм чоловіком і його братом двоповерховий будинок. Ми свою частину повністю відновили і замінили все що лише можна було.

Але тепер, коли дружина брата зізналася всім, що при надії, свекруха наполягає, щоб ми помінялися місцями з Андрієм, бо їм з немовлям на першому поверсі буде простіше. Але я в цей “цирк” бавитися не збираюся. Там грибок і сирість, бо роками брат чоловіка гуляв на право і наліво, а тепер хоче в готові хороми переїхати.

– Це ж просто несправедливо! – вигукнула я, коли свекруха запропонувала нам з чоловіком поступитися квартирою його братові. – Ми вклали в цей дім усю душу, час і гроші, а тепер повинні переїхати? Це взагалі нормально?

Мій чоловік, Григорій, мовчки сів за стіл, потираючи скроні. Він завжди уникав конфліктів, але цього разу, здається, й сам не знав, як реагувати. Його мама, пані Надія, наполягала, щоб ми обмінялися квартирами з братом Григорія, Андрієм. Вона вважала, що для Катерини, нареченої Андрія, яка мала проблеми зі здоров’ям, буде важко підніматися сходами.

Дванадцять років тому, коли ми з Григорієм тільки одружилися, його батьки зробили нам подарунок – розділили будинок на дві частини. Ми отримали квартиру на першому поверсі, бо я була при надії. Андрій – поверхом вище. Але наш подарунок був далеко не ідеальним. Будинок зводився ще в 50-х роках, і потребував капітального ремонту. Ми з Григорієм взялися до роботи.

Ми повністю замінили електропроводку, сантехніку, підлогу, оновили стіни. Ванна кімната тепер виглядала сучасно: елегантна плитка, нова сантехніка.

Ми облаштували дитячі кімнати для наших малюків – Оленки та Максима. У них було затишно, яскраві шпалери, нові ліжечка. Навіть фасад будинку ми відремонтували, адже стара штукатурка облущувалася. Грошей це забрало дуже багато, ми витрачали всі заощадження і навіть брали кредит.

А Андрій? Його половина залишилася майже в первісному стані. Ті ж облуплені стіни, старий лінолеум, грибок у ванній. Він жив собі на широку ногу, витрачав зарплату на подорожі, а про ремонт і не думав. Але ж то його вибір, правда?

– Але ж у вас вже все зроблено! – намагалася переконати мене пані Надія.

– У вас готовий ремонт, а нагорі теж можна оновити. Ви ж такі майстри!

– Майстри? А гроші? – не втрималася я.

– Хто за це заплатить? Ми й так ледь зводимо кінці з кінцями після всіх цих витрат!

Григорій нарешті подав голос.

– Мамо, ми не можемо просто так поступитися. Ми тут все зробили для наших дітей, а Андрій нічого не вклав. Це несправедливо.

Та свекруха, здавалося, мала іншу думку.

– Це ж сім’я! Ви молодші, у вас більше сил. А Катерині буде важко з дитиною.

– Якщо вона при надії, ми завжди можемо допомогти – сходити в магазин, з коляскою погуляти, – намагалася я знайти компроміс. – Але мінятися? Ні.

Вона пішла, ображена. Але я відчувала, що це ще не кінець. Через кілька днів Григорій повернувся додому блідий.

– Андрій хоче через суд поділити будинок, – сказав він, ледь стримуючи злість.

– Каже, що в документах чітко не зазначено, кому яка частина належить.

Я обімліла. Всі ці роки ми думали, що маємо чіткі права на свою частину! На щастя, я зберегла всі чеки за ремонт. І тепер ми вирішили звернутися до юриста.

Мені неприємно від думки, що через спадок наша сім’я може розділитися. Я не хочу ворожнечі, але й поступатися несправедливості теж не збираюся.

А ви як думаєте, дорогі читачі? Як правильно вчинити в такій ситуації? Поступитися заради миру чи боротися за своє? Чи, може, є інший вихід?

Джерело