Ніяк не можемо знайти золоту середину в спілкуванні з батьками чоловіка. Вони постійно нав’язують нам свою допомогу, якщо ми відмовляємося від неї, на нас ображаються, адже вони хотіли як краще, а якщо приймаємо, то вони потім будуть постійно нам про це нагадувати. Що так, що сяк, а все одно нам мозок винесуть.

Я заміж вийшла три роки тому. Під час знайомства зі свекрами зраділа. Вони здалися мені наймилішими людьми, дуже попереджувальними і чуйними. Мене прийняли добре, хоча я боялася, що буду розглядатися ними як загарбниця, але обійшлося.

Жити ми прийшли в мою квартиру, яку я купила ще до шлюбу, але яка перебувала в стадії ремонту. Ми спочатку з чоловіком планували зробити легкий косметичний ремонт, а потім уже, коли будуть гроші, поступово робити все вже капітально.

Але ця ідея не сподобалася свекрам. Нас у два голоси переконували, що це дурна витівка, доведеться двічі платити за одне й те саме, у чому немає жодного сенсу. Краще відразу зробити все на совість, це заощадить і гроші, і сили, і час.

Ми з чоловіком це самі розуміли, звісно, але грошей на капітальні ремонти у нас просто не було, а жити в стані затяжного ремонту не хотілося абсолютно. У нас у батьківській квартирі ремонт якось тривав чотири роки, і це був кошмар. Пил, бруд, скільки не прибирай, постійно проблеми щось відшукати в домі, бо все лежить у коробках і вони вічно переставляються.

Однак його батьки наші доводи і слухати не бажали, ще й ображалися, коли ми говорили, що зараз ремонт не потягнемо.

– А батьки для чого? Чи ви нас зовсім із рахунків списали? Як усі дружно візьмемося! Тут і справ-то, почати та закінчити, – махав рукою свекор, а свекруха згідно кивала за його плечем. – Чи ви нас образити хочете, не довіряєте?

Ображати батьків чоловіка в наші плани не входило. І тут ми зробили велику помилку: ми погодилися прийняти від них допомогу. Ні, з ремонтом жодних проблем не виникло, все пройшло як по нотах, це навіть не заперечується.

Роботи, які ми думали розтягнути на рік, а то й більше, вдалося закінчити за дуже короткий термін. Але зате потім нам цей ремонт пригадували за кожної зручної нагоди.

Ми не можемо поїхати до батьків на дачу? А ви не забули, хто вам допоміг ремонт у квартирі робити? У нас не виходить відвезти свекрух до якихось родичів? Ну, звісно, ремонт-то ми з них уже стрясли, тепер можна і наплювати на батьків, чого вже.

І ось так от у всьому. У нас зламалася пральна машинка, і чоловік про це просто обмовився, то нам за кілька днів його батьки вже тягнуть свіжокуплену пральну машинку.

Не хотіли брати, так одразу свекруха за серце хапатися, свекор хмуритися – вони ж подарунок роблять від чистого серця, вони ж допомогти молодим хочуть.

А потім за кожної слушної нагоди нагадуватимуть, як вони нас облагодіяли, скільки вони всього для нас зробили, як ми маємо бути їм вдячні. А ми й так вдячні, тільки й без сторонньої допомоги могли б обійтися, особливо, коли ця допомога така зобов’язуюча.

Уже сто разів зарікалися з чоловіком говорити батьками про щось, куди вони можуть постаратися впрягтися, але це не допомагає. У свекрів нюх на цю справу.

Я зараз вагітна, свекри вже заставили всю дитячу кімнату всякими потрібними речами. Ще один привід понагадувати, які вони хороші. Сил уже немає. І так недобре, і так погано. Не знаємо вже, що з ними робити. Мені здається, тут навіть переїзд не допоможе.

КІНЕЦЬ.