Діти дуже зраділи, коли я зранку сказала їм, що ми сьогодні поїдемо в гості до бабусі Ніни. Бабуся Ніна – це моя свекруха. І бабуся вона лише тому, що має двох онуків.

Їй п’ятдесят років, а на вигляд і сорок п’ять із натяжкою не даси. Це молода, вродлива, енергійна жінка. Завжди повна сил, прийде на допомогу, виручить та підтримає. Навіть коли у нас бувають розбіжності з її сином, моїм чоловіком, Ніна Степанівна завжди на моїй стороні. Це той рідкісний тип людей, про який добре можна говорити нескінченно.

Загалом, зі свекрухою мені пощастило. Десь чула такий вислів: не май хорошого чоловіка, а май хорошу свекруху. Оце моя історія.

Заїхавши по дорозі до кондитерської, ми взяли улюблений шоколадний торт свекрухи та чай із шипшиною.

У будинку, як завжди, пахло чимось смачним. Готувати Ніна Степанівна дуже любить і часто балує нас своїми стравами. Дитина кинулася цілувати бабусю, а я почала розбирати пакет.

Коли вітальні обіймашки закінчилися, і діти з радістю поскакали грати в сад, я подивилася на свекруху і трохи злякалася. Від колишньої життєрадісності не залишилося й сліду. Перед собою я побачила нещасну жінку, яка різко постаріла років на п’ять точно.

– Що з вами сталося? – злякано запитала я. – Вам погано? Ви захворіли?

– Та все гаразд, не хвилюйся за мене, рідненькаа, – відповіла свекруха і відвернулася.

Я підійшла до неї ближче та побачила повні сліз блакитні очі. Я була в шоці. Вперше за п’ятнадцять років я бачила свою свекруху в такому стані. У голові відразу виникли погані думки, починаючи з неприємностей на роботі і закінчуючи якоюсь страшною хворобою.

– Не мовчіть, не тримайте у собі. Розкажіть, вам одразу легше стане, – допитувалася я.

Свекруха, трохи повагавшись, зваживши всі за і проти, почала розповідати.

– У Сергія інша жінка, – повідала свекруха з таким болем у голосі, що в мене в самої защеміло серце.

– Та чого ви це взяли? Не вірю! Не може такого бути!

– Він мені сам у всьому зізнався.

Сергій це мій свекор. Звичайний такий чоловік. Від інших не дуже чимось відрізняється. Непримітна зовнішність, щільна статура. Я іноді навіть замислююсь, що свекруха у ньому знайшла. Але вони жили дружно. Практично ніколи не сварилися, якщо тільки з дрібниць. І тут на тобі. Звичайно, такого я від нього не очікувала. Хоча тут іноді собі не довіряєш, що говорити про інших людей.

– І що ви тепер плануєте робити? Він що йде до цієї жінки? – трохи відійшовши від новини, спитала я.

– Ні. Іти він нікуди не хоче. Запропонував жити просто як сусіди.

– Але це ж найжахливіше. Як можна так жити? – обурювалася я.

– Мені йти теж нікуди, та й навіщо? Щоб він цю жінку привів у мій дім? Ні, цього я не дозволю. Тут я прожила все життя, тут народилися діти. Я нікуди не піду!

У мені вирували змішані почуття. Мені було дуже шкода свекруху, адже вона цього не заслужила. На свекра я була дуже зла, адже він зрадив Ніну Степанівну. Під старість років вирішив розважитися і знайшов собі молодшу подружку.

– Прошу, тільки не кажи нікому, – попросила свекруха, – це така ганьба для мене!

– Не хвилюйтесь, про це ніхто не дізнається, – пообіцяла я. – Але ж щось можна зробити? Чи може знайти цю жінку і поговорити з нею?

– Я так не принижуватимуся. Нехай буде так, як і має бути. У будь-якому випадку, кожен отримає те, що заслуговує.

– Не кажіть так. Вже хто-хто, але ви точно цього не заслужили.

Нашу розмову перервав свекор, який увійшов на кухню. Як тепер із ним спілкуватися, я не розуміла. Мені він нічого не зробив. Але впоратися зі злістю та образою за свекруху я не могла.

Після цього я ще довго розмірковувала на цю тему. Чому таке буває? Ось живеш із людиною, віддаєш їй всю свою молодість і любов, і навіть не підозрюєш, у який момент вона може тебе зрадити. Тепер переймаюся своїм шлюбом. Адже, як відомо, яблуко від яблуні недалеко падає.

КІНЕЦЬ.