“Пощастило” мені з батьками чоловіка, нема що сказати. Стас нічого поганого у своїх родичах не бачить, це і зрозуміло. Але я не можу заплющувати очі на їхню поведінку.

Свекор зі свекрухою – люди прості, навіть занадто. Але як тільки їм до рук потрапляє пляшка, вони одразу починають творити дива. Якби я познайомилася з ними не напередодні весілля, а трохи раніше, то навряд чи пов’язала б своє життя зі своїм нинішнім чоловіком.

Знайомство з батьками Стаса відбулося за два тижні до весілля. Вони живуть в іншому місті, і ми не могли до них вирватися через роботу. У результаті Тетяна Тарасівна та Ігор Валентинович приїхали до нас самі.

У моїх батьків на той час був ремонт, тому ми вирішили зібратися у невеликому ресторанчику. До речі, з того моменту минуло вже чотири роки, а мені досі соромно заходити до ресторану.

Почалася зустріч добре і тепло, а потім батьки Стаса випили біленької – і почалося. Свекор вирішив, що він – найкращий співак і король танцмайданчика, тому відігнав від мікрофона вокаліста, який щовечора співає в ресторані, і розповів кілька непристойних анекдотів.

У результаті троє чоловіків важко забрали у нього мікрофон і вивели Ігоря Валентиновича на свіже повітря. Добре, що не побили. Свекруха влаштувала істерику офіціантці, доводячи, що вона замовила бутерброди з філе форелі, а не сьомги.

На кінець вечора вона так і заснула обличчям до низу на рибних закусках. Натомість Ігор Валентинович продовжував виплескувати свою невгамовну енергію на моїх батьків, офіціантів та ведучого.

Враження від вечора було зіпсоване. Наступного ранку майбутні родичі, що проспалися, дзвонили мені з вибаченнями та говорили, що дуже втомилися під час поїздки й випадково випили міцні напої на пустий шлунок.

Сам Стас переконував мене в тому, що його мати з батьком ніколи так себе не поводили та не варто на них ображатися. Я те саме сказала своїм батькам, і вони обіцяли не надавати значення першій зустрічі.

Через два тижні свекор зі свекрухою «відривалися» вже на нашому весіллі. Цього разу я простежила, щоб вони спершу поїли, а потім вже випили. Однак це не допомогло.

Вже після виходу із РАГСу стало зрозуміло, що головні дійові особи урочистості – далеко не наречений із нареченою. Свекор примудрився залізти на пам’ятник, встановлений неподалік Палацу одружень, а потім феєрично з нього впав.

Благо він нічого собі не пошкодив, хоча особисто я була б не проти. Можливо, тоді Ігор Валентинович замислився б над своєю поведінкою. Тетяна Тарасівна теж “яскраво” відзначилася.

Свекрусі чомусь не сподобалася дружка Марійка, і вона буквально кроку не давала ступити моїй подрузі. Тетяна Тарасівна говорила, що Марійка – та ще повія, і вона бачить її помисли на рахунок нареченого наскрізь.

А ще свекруха пошкодила один об’єктив весільному фотографу, збільшивши наші витрати на 15 тисяч. Загалом, для когось свято вдалося, а я своє весілля згадую зі смутком.

Після цього я намагаюся спілкуватися з батьками чоловіка на відстані. Я не їжджу до них у гості та до себе особливо не кличу, хоча Стас вважає, що всі Дні народження та кожен Новий рік ми маємо святкувати разом із ними.

Я ж категорично проти й вже неодноразово пояснювала чоловікові, що не хочу ганьбитися через його батька та матір.
– Вони – не тільки мої мама і тато, а й твої родичі. Будь ласка, сприймай їх такими, якими вони є, – відповідає мені чоловік.
Частково я з ним згодна, але не хочу червоніти перед чужими через цих новоявлених родичів. Дивно, що Стас цього не розуміє.

КІНЕЦЬ.