З чоловіком познайомились ще коли навчались в університеті. Ми обоє відчували, що це справжнє кохання тому, не зважаючи на юний вік, вирішили побратись. Максим дуже талановитий та здібний. Навчаючись, він додатково працював програмістом і вже у двадцять років не погано заробляв.

Але власного житла ми на той час не мали, тому вирішили, що деякий час поживемо у його батьків, які теж були не проти. Молодій сім’ї потрібна підтримка, а батькам теж розрада.

На початку нічого не передбачало біди. Ми жили дружно й без проблем знаходили спільну мову. Та незабаром свекруха стала дуже прискіпливою, звертала увагу на всілякі дрібниці й влаштувала тотальний контроль. Їй не подобалось, коли ми щось купували для себе. Казала, що це марнотратство.

Натякала, що пора б вже було на власну квартиру назбирати. Не на пряму, але усім видом показувала, що ми у домі зайві. Дійшло до того, що стала перевіряти чеки й звіряти з пакунками, а також оглядати цінники на одязі. Чоловік намагався не звертати на це все уваги, він ніколи не сперечався з матір’ю.

Але до нього вона й прискіпувалась найменше. Згодом я зрозуміла, що про жахливий характер моєї свекрухи вже давно знали й син і батько, а мені такі тонкощі відкрилися лише зараз. Коханий мене не попередив про це. Може сподівався, що з моєю появою у їхній сім’ї щось зміниться, або просто не хотів лякати наперед, щоб я не відмовилась до них переїжджати. Хто б міг подумати, що з усміхненої приємної жіночки, моя свекруха перетвориться на справжнього тирана.

Спершу я намагалася згладити ситуацію та перевести все на жарт, та незабаром мені стало не до жартів. Свекруха поводила себе, як тюремний вертухай, оглядала мої речі, перевіряла, чи не придбала я чогось нового і, звісно ж, на її думку – зайвого. І чоловіка намовляла, що я собі забагато дозволяю. Одного разу взагалі запропонувала продати половину мого гардеробу.

Зустрічі у кафе з подругами теж стали табу. Аргумент один – ти заміжня жінка, тобі це все не треба і не годиться так. В мене помалу почав їхати дах. Я зрозуміла, що довго так не витримаю. Зате чоловік, схоже, вже звик жити у такому середовищі й в атмосфері просякнутій матусиним контролем.

Ми вже три роки разом, а я й не згадаю коли ми востаннє ходили в кіно, ресторан, або їздили на відпочинок. Це ж так необачно витрачати такі гроші, якщо можна повечеряти та подивитись фільм удома. Зустрівшись на вулиці з подругами, або зі знайомими, які знали мою ситуацію, ловила на собі їх співчутливі погляди. Відчувала себе героїнею якоїсь жахливої мелодрами.

Якось, свекор побачив, що я ледве не плачу і вирішив зі мною поговорити. Він прекрасно знав ситуацію, а я додала, що все це не найкращим чином впливає на наші стосунки з його сином. Не знаю навіть до чого це все призведе. Свекор мене вислухав і порадив тікати. Він добре знав свою дружину. І розумів, чим це може закінчитись.

Того ж вечора я запропонувала чоловікові шукати житло, щоб переїхати на орендовану квартиру й жити окремо. Він погодився, але сказав, що зараз немає часу на пошуки. Ми домовились, що я це беру на себе.

Коли до свекрухи дійшла інформація про наш переїзд – все стало ще гірше, хоча здавалося, що гірше вже не може бути. Почалися довгі лекції про те, що ми не готові до самостійного життя, що я нікудишня господиня і її син не житиме з такою. Коли зрозуміла, що все це не діє, взялась за нову тактику.

Переконувала нас, що мешкаючи на орендованій квартирі, ми ніколи не назбираємо на власну і взагалі ми дуже марнотратні. В суперечки з нею я не встрягала. Моє серце гріла думка, що це все не назавжди, що кінець вже близько і рано чи пізно ми покинемо свекрушину оселю назавжди.

Мої старання не були марними. Я швидко знайшла нове житло і ми переїхали. Передбачення свекрухи не збулися. Нарешті ми з чоловіком по-справжньому щасливі. Він став таким, у якого я у свій час закохалася. Наші стосунки пройшли великі випробування, але на щастя лише зміцнились.

КІНЕЦЬ.