Коли наша донька виходила заміж, батьки нареченого пообіцяли, що купляти квартиру, молодятам.

А ми в свою чергу оплатили все весілля.

Та вже як одружилися вони почали казати, що треба почекати трохи бо вони не можуть знайти ще підходящий варіант для них.

Їм нікуди було діватися, знімати квартиру не виходило, бо вони ще навчалися, та мали невеликі підробітки.

То ж ми з чоловіком вирішили щоб вони пожили в нас деякий час поки не знайдеться квартира їм.

Так в нас була трикімнатна квартира, в якій було трохи тіснувато чотирьом людям, але хоча б було їм де жити, іншим варіантом був гуртожиток.

Минав час спочатку Олег соромився але з часом, можна сказати відкрилася його справжня натура, він часто починав сваритися з донькою бо не так поскладано, не прибрано, а одного разу я почула розмову в якій він запитував в неї коли ми вже з’їдемо.

Я вирішила поговорити зі сватами чи довго вони ще будуть тягнути з покупкою квартири, адже дітям треба жити самим. На що була відповідь яка мене здивувала так що я втратила дар мови. В них вже є де жити а квартиру вони куплять своєму молодшому.

Ну тепер вони не мали вибору нехай живуть з нами. Я розповіла про це Олегові який був не дуже радий цій новині.

Та тепер його скигління ніхто не слухає, адже це його прийняли тут та він має де жити, а його батьки можна сказати, що кинули.

Та й виявилося, що й дочка при надії, та скоро у нас буде поповнення. Ми допоможемо донці всім чим тільки можна і допоможемо виховати внука.

Олег після закінчення навчання, пішов на роботу.

Та стосунки покращилися, і почали жити спокійно.

Олег працює вже не починає сворки, напевне зрозумів, що ми про нього більше піклуємось ніж його власні батьки.

КІНЕЦЬ.