Сваха на сватанії так мило усміхалася, а потім, коли вже всі трішки “повеселіли”, каже: “Ну, ви, Оксано, в Італії вже більше п’ятнадцяти років працюєте. Чоловіка не маєте, то ж сам Бог велів, щоб ви дітям на весілля квартиру подарували”.

– А звідки ви знаєте, Тетяно, що в мене чоловіка нема? Ви мені свічку в Італії тримаєте?

Сваха розгубилася, почервоніла, мабуть, соромно за свої слова стало. Але ви знаєте, це мені здалося, бо вже по містечку плітки про мене почали ходити. Ніби-то я не хочу єдиному сину з квартирою допомогти.

А хіба ж я мушу? Нехай сваха, раз така мудра, їде до мене в Італію, і напрацює на квартиру для доні.

Так я почала розуміти, що ця ситуація не така проста, як здавалося на перший погляд. Спочатку все виглядало як звичайна зустріч на сватанії, всі були привітні, усміхнені, але що далі, то більше виникало питань.

Пропозиція свахи виглядала як тиск. Вона начебто не просто так сказала ці слова. Тетяна, наша сваха, могла собі дозволити говорити подібні речі тільки через те, що вже давно мала певне уявлення про те, чим я займаюся в Італії.

Моя робота там, звісно, нелегка. Всі ці роки я важко працювала, щоб мати те, що маю. І ось тепер, коли йдеться про весілля сина, хтось вважає, що я повинна віддати свою працю, свої заощадження, бо вважається, що так робити правильно. Але чи дійсно це так?

Сваха почала цікавитися, скільки я заробляю. “О, ви ж там, в Італії, напевно, багато заробляєте, от і квартиру для дітей подаруєте”, – говорила вона. Мене це обурювало, адже я не маю жодного зобов’язання перед її родиною, і вже тим більше не повинна фінансувати їхні свята. Я працюю заради себе і своїх дітей, а не для того, щоб виконувати чужі бажання.

Відчуття непорозуміння між нами стало більш явним, коли ми з Тетяною пішли за чашкою чаю, і я намагалася з’ясувати, чому вона вважає, що я повинна робити те, чого не хочу.

– Тетяно, я вас дуже поважаю, але не думаю, що це лише моя відповідальність. Чому я повинна допомагати фінансувати весілля вашої дочки? За свою сторону я оплачу, але не більше. Я не буду підтримувати чужі проекти.

Тетяна відмахнулася:

– Оксано, ти ж не бідна, ти в Італії. Ти там якось так легко живеш, а ми тут сидимо на мізерних зарплатах. Я не прошу, я ж просто кажу, що це правильно.

Тут у мене вже не вистачило терпіння. Як можна так спокійно говорити, коли насправді ти не маєш жодного права вирішувати за інших?

– Тетяно, якщо ви так думаєте, то їдьте в Італію, працюйте там і заощаджуйте. Я не збираюся робити за вас те, що ви маєте зробити самі.

Вона мовчки подивилася на мене, але я вже знала, що з цією родиною ми точно не будемо на одній хвилі. Це було очевидно, і що більше я намагалася розібратися в ситуації, то більше розуміла, що мирно жити з такими людьми не вийде.

Тим часом, плани на весілля йшли своїм чередом, але атмосфера ставала все більш напруженою. Моя невістка, Марина, була чудовою дівчиною, але її мати…

Вона настільки активно прагнула контролювати всі процеси, що вже виглядало, ніби вона взяла на себе роль головної господині на святі. І все це супроводжувалося не зовсім приємними натяками на те, скільки я повинна вкладати в підготовку до весілля.

– Оксано, чому ти так ставишся до цього? Ми ж для вас це робимо, щоб ви не переживали, – сказала Тетяна, коли я намагалася внести свої пропозиції щодо святкування.

Мене обурило це втручання в мої фінансові питання, тим більше що ніхто не питав, чи я готова вкладати великі суми у весілля. Зрештою, я вирішила, що більше не буду миритися з цими натяками.

– Ні, Тетяно, я не буду цього робити. Моїми грошима керувати я не дозволю, – сказала я.

І ось тут виникло справжнє зіткнення. Тетяна не могла зрозуміти, чому я відмовляюся.

– Як це так? Всі мої знайомі, які на заробітках, беруть на себе більшу частину витрат. А тут така ситуація, ну смішна, чесне слово.

– Смішна не смішна, але в мене на все інші погляди. Зараз не той час, щоб гроші на вітер кидати. А квартиру діти, якщо захочуть, самі куплять, а я їм в цьому допоможу, скільки буду мати можливість.

Я вирішила, що не буду брати участі в цьому безладді, і саме весілля для мене стало предметом розмов, яких не хотілося б мати.

А ви що думаєте? Як би ви вчинили в цій ситуації?

Чи повинна я йти на поводу у такої свахи тільки через те, що на заробітках?

Джерело