Ми з чоловіком завжди мріяли про свій куточок на природі.

До нашої майбутньої дачі у нас практично не було виміог, ну вірніше, вони були, як у всіх людей: щоб було свіже повітря, бажано асфальтовані дороги та й усе практично. Ми знайшли ідеальний варіант і одразу купили.

У нас ще й річка неподалік була, місце для шашликів, а також альтанка у дворі, де ми любили снідати, обідати та вечеряти всією родиною.

Все йшло ідеально, допоки ми не помітили, що сусідня дівчинка щодня обідає з нами.

Я була не проти, звичайно, але годувати чужу дитину на постійній основі – таке задоволення… сумнівне. Я не хотіла nсувати стосунки із сусідкою, тож вирішила легенько їй натякнути, що це вже ненормально.

Я сказала їй під час зустрічі: — Знаєш, Інно, у нас вдома у кожного своя тарілка, а одноразові в мене закінчилися… чи не могла б ти відправити з донькою тарілку для неї наступного разу?

Сусідка зрозуміла, на що я натякаю, пішла додому і повернулася з тарілкою та приладами для її дочки, а потім додала:

— Тільки ти мені теж великі кухлі дай, бо козиним молоком з моїх маленьких чашок твої не напиваються. Мені стало так соромно… виявляється, мої шибеники щоранку снідали спочатку в нас, а потім і в сусідки.

Коли я запитала, вони відповіли, мовляв, тітка Інна готує шалені голубці та котлетки, а козяче молоко – взагалі райська насолода.

Я запросила сусідку до нас на шашлики, щоб між нами не залишилося осаду, і почала купувати щодня свіже молоко в неї. Мені досі стає ніяково, коли я згадую цю історію.

КІНЕЦЬ.