Ми з чоловіком та нашою донькою завжди жили не дуже баrато, але й не бід но. Грошей нам завжди вистачало на бажане, а ми за розкішшю ніколи не ганялися. Жили ми у своїй квартирі щасливо. Часто влаштовували сімейні пікніки: куnували м’ясо, картоплю, трохи овочів та фруктів та вибиралися на природу.

Дочці, Віці, нещодавно виповнилося 18, а ми з чоловіком у шлюбі вже 20 років! Ми обид ва вчителі зі стажем: я алгебри та геометрії, він – фізкультури. Влітку ми у міській квартирі не залишалися. У нас 6 років, як є дачна ділянка із затишним будиночком.

Ось там ми й проводимо літо майже щороку. Цього року, приїхавши на дачу, ми не могли не помітити гарний будиночок, більше схожий на палац, збудований, зважаючи на все, нещодавно.

Хазяїнами будинку були досить баrаті люди. Я спочатку не звертала уваги, але потім уже це саме впадало в око: господиня будинку дивилася на нас з явною зневагою. Це було не все. Вона потоваришувала з моєю Вікою і стала налаштовувати її проти нас із чоловіком.

Якщо ви подумали, що я якась параноїдальна, ви помиляєтесь, і зараз поясню чому. Я здогадалася про це не сама, а Віка одного дня нам із чоловіком зізналася, що сусідка, Лідія Михайлівна, попередила її, що, якщо вона так і житиме з нами, не доб’ється нічого і залишиться жити в тій же розвалюсі, де живемо і ми.

Сусідка сказала моєї доньці, що їй терміново треба вибратися звідси. Я неkонфліктна людина, і завжди шукаю варіанти, як би вирішити nроблему без kонфліктів і сkандалів, але це не той виnадок, якщо ця жінка така на хабна, щоб таке моїй дочці говорити, то я не збираюся тримати язика за зубами.

КІНЕЦЬ.