Сусідка почала заходити до нас у гості, коли мене не було вдома. Якось чоловік розповів про неї таке, що волосся у мене стало дибки
Ми з чоловіком давно одружені, маємо двох дітей.
У нас по сусідству мешкала моя подруга з батьками.
Вона розлу чена.
Часто заходить до нас, то за сіллю, то побалакати.
Я не могла думати, що вона може покласти око на мого чоловіка.
Говорила, що мені пощастило з чоловіком, що він гарний і працюючий.
Вона стала приходити до нас все частіше і частіше, доглянутою, із запахом парфумів, що відчувався за кілометр.
-Подруга, може ти закохалася?
— Запитала я її.
-Є таке!
— Відповіла вона з усмішкою.
Я потішилася за неї. «Не буде більше сумної» — подумала.
Останнім часом зауважую, що вона приходить до нас, коли мене нема вдома.
Потім сама собі кажу: Ми ж сусіди, може просто щось знадобилося.
Якось вона перестала ходити до нас у гості.
Вирішила піти відвідати її.
— Не ходи до неї! – зупинив мене чоловік.
– Чому?
— Запитала я.
– Я заборонив їй ходити до нас.
Вона приходила, коли тебе не було вдома та клеїлася до мене.
Говорила, що ти не хороша дружина, і лише вона може зробити мене щасливим.
Я просто була в աоці.
Не хотілося цьому вірити.
У мене на очах з’явилися сльо зи.
— Довірлива ти в мене, люба, — обійняв мене чоловік, — повір, мені потрібні тільки ти та наші діти.
Я, звісно, перестала з нею спілкуватися.
Але через деякий час ми випадково зустрілися.
Вона кинулася мені на шию, так і змирилися.
Багато років минуло.
Вона вийшла заміж, наро дила дітей та живе щасливо.
Але з сім’ями ми не потоваришували, мій чоловік не зміг.
Пощастило мені з ним.
А якби він не був таким люблячим і відданим, що було б зі мною?
Моєї доброти не вистачило б, щоб проба чити зра ду.
КІНЕЦЬ.