Купила я собі раз за декілька років нову сукню і сумку! – розповідає мені сусідка 32-річна Ірина.

– Мати побачила, і давай бурчати на мене – мовляв, навіщо гроші витрачаєш, тобі що, ходити немає в чому?

А справа в тому, що дійсно було вже ні в чому. Я не звикла купувати собі якісь речі, ношу їх завжди роками, на собі вічно економлю, кожна копійка на рахунку зараз, особливо останнім часом!

Загалом, слово за слово, посперечалися ми з мамою через це досить таки серйозно. І вона мені заявила, що більше за квартиру нашу з Олегом, моїм сином, платити вона не буде зовсім! Досить, каже, набридло вже тебе тягнути вас одній. Перший час допомогли, далі – сама якось вже впораєшся.

Три роки тому Ірина зі своїм сином Олегом повернулася до батьків після розлучення.

Хлопчику було всього два з половиною роки тоді.

Батьки жили у двокімнатній квартирі досить вільно, кожен у своїй кімнаті, і зустріли дочку, яка впала їм як сніг на голову з дитиною, явно без захвату.

Але вибору у Ірини не було, вона вмовляла батька та матір, щоб вони залишили їх і допомогли.

– У батьків у кожного свій режим! – сумно говорить Ірина. – Мама лягає у нас дуже рано, спить чуйно, тато сильно хропе, їй постійно заважає.

До того ж тато часто пізньої ночі, телевізор дивиться допізна. Тому вони давно розселилися кожен по різних кімнатах. А тут ми! Олег мій у мене досить рухливий хлопчик, бігає, стрибає, кричить, спокійно сидіти він ніколи не буде. Зараз ще краще, а тоді, в два роки, він взагалі був невгамовним.

Поживши з дочкою і внуком тиждень, батьки самі запропонували вихід: вони сказали, що орендують Ірині з дитиною окреме невеличке житло на окраїні міста, так всім буде простіше.

Звичайно, що Ірина погодилася із захопленням і вдячністю – всім заважати і цілими днями безперервно шукати п’ятий кут в батьківській квартирі їй і самій було зовсім невесело.

Батьки знайшли їм з сином крихітну студію, і ось уже три роки платять орендарю всю суму за квартиру.

Добре хоч, що можливість у них така була і є.

Батько Ірини все ще працює, плюс обоє батьків отримують непогану пенсію.

Синові ж її скоро виповниться шість років, він ходить в дитячий садочок, але ходить дуже погано: постійно недужає, з цим у нього проблеми одні.

Два дня в садочку, два тижні вдома сидить. Так буває у багатьох, і на другий-третій рік відвідування садка зазвичай хвороб стає менше.

Але не в їх випадку, на жаль.

Олег, на жаль, так і продовжує щось постійно підхоплювати.

Варто комусь десь чхнути, як у них вже температура. Загалом, Ірині з синочком дуже непросто.

Тому працювати на повноцінній роботі моя сусідка, на жаль, і досі не може.

Але і сидіти вдома – теж.

Батьки і так платять за квартиру, з рештою треба якось справлятися самій.

Аліменти на Олега Ірина отримує маленькі і нерегулярно, вже накопичився пристойний борг.

А десь пару років тому Ірина таки знайшла надомну роботу з виїздами в офіс один-два рази на тиждень.

Гроші платять моїй сусідці за це невеликі, звичайно, але для неї це вихід.

Вона і лікарняні тепер не бере.

Проте, доводиться утримувати няню на підхваті – жінку, яка живе недалеко від них, згодна залишатися з дитиною, яка занедужала і в будь-який момент може підскочити до Ірини, щоб відпустити її на роботу на три-чотири години.

– Загалом, знайшла якийсь крихкий баланс я, щоб хоч трохи стало жити легше, – зітхає Ірина. – Зарплати вистачає, щоб сяк-так купити продукти і оплатити необхідні витрати. Тут не до жиру, будь-яка дрібниця вибиває з колії. Одягу собі сто років не купувала, тільки дитині. А от нещодавно купила сукню і сумку, збирала деякий час ту копійку, адже одягнути щось на роботу хочеться краще, адже так довго в одному і тому ж ходжу. І мати відразу помітила обновки. Ну, каже, раз багата стала, плати за квартиру сама. Не вічно ж, мовляв, ми з батьком будемо це робити, допомогли, і вистачить. А як ти думала? За три роки вже можна було на ноги встати давно!

Те, що ні на які ноги дочка повністю ще не встала і ледве зводить кінці, мати прекрасно знає, і Ірина зараз просто навіть не знає, що їй робити: виділити зі свого мізерного бюджету гроші на оренду житла для неї неможливо.

Виїхати далеко вона теж не може: у неї садочок тут і няня, та й на роботу треба час від часу приїжджати.

Якщо добиратися до офісу потрібно буде довго на один кінець, це теж нереально: адже це час доведеться оплачувати няні.

– Ну як так можна? – ледь не плаче молода жінка. – Втомилася мама допомагати з дитятком мені. А мені як бути? Дитина, каже, велика вже у тебе. Який він великий? Що змінилося щось за три роки? Вдома його самого не залишиш. Але мати невблаганна, стоїть на своєму і все, навіть чути не хоче мене. За наступний місяць заплачу за вашу оренду і все, а далі роби сама, що хочеш. Далі сама, як хочеш!

Ірина не розуміє, чому батьки не хочуть їм з сином допомогти, адже в матеріальному плані в них не змінилося нічого, просто мамі не сподобалося, що вона купила собі пальто.

Але ж сусідка моя теж ще молода жінка, їй теж хочеться гарно виглядати, хоча вона собі щось купує дуже рідко для себе.

Невже сукня у наш час то велика розкіш, навіть якщо вона й коштує 2 тисячі гривень?

КІНЕЦЬ.