Як не дивно для мене, але свій домашній телефон моя донька чомусь відключила вже давно – дитина у неї, бачте, спить чи їсть, а телефон постійно дзвонить невчасно, то з опитуваннями різними, не потрібними їй, то з рекламою! – з відвертим нерозумінням розповідає про дочку свою мені сусідка Галина.

– А тепер і мобільний телефон у неї на беззвучному режимі вже постійно, вона його не чує і до телефону не підходить. Взагалі додзвонитися неможливо! Я кажу, я тобі телефонувала раз п’ятнадцять вже, ти чому не відповідаєш на дзвінки?

– П’ятнадцять раз набрала без перерви? Це за який час стільки разів телефонувати? – зробила здивований вигляд донька Галини, Тетяна.

– За пів дня десь, приблизно. Телефоную-телефоную, ніхто не відповідає, хоча б пару слів сказала, я вже думала їхати до них! Чоловікові своєму кажу, йди за машиною давай, будеш їхати до доньки! Розхвилювалася вже навіть, думаю ну точно сталося щось, не просто ж так людина не бере телефон пів дня.

Я розумію, буває, що дзвінок не почуєш відразу, або не помітиш, але ж можна передзвонити? Ні, ніколи не передзвонює мені донька! Ой, телефон був то в куртці, то в сумці, то в колясці, не чула і не мала часу, щоб перенабрати.

Сама Галина, щиро кажучи думає, що дочка прекрасно бачить всі її вхідні дзвінки – і просто їх ігнорує постійно. Не відповідає і не передзвонює. І така поведінка просто не вкладається у матері в голові.

– Зараз молодь з телефонами взагалі не розлучається ніколи ні не мить, і сплять, і їдять з ними, в туалет і то без гаджета не ходять! – каже вона. – А вона на пів дня залишила телефон у сумці і не бачила, звичайно, що я ніколи цьому не повірю, такого бути не може.

Так, дочка Галини Тетяна давно вже доросла жінка, самостійна людина, можна сказати, і нагляду якогось не потребує.

Тетяні зараз тридцять три, у неї своя сім’я, чоловік і півторарічна дитина.

Живуть вони окремо від своїх батьків: в столиці, тоді як Галина зі своїм чоловіком – в області.

Тетяна сидить в декреті з дитиною, чоловік її працює, останнім часом часто їздить в короткочасні відрядження по області на пару днів – таке трапляється один-два рази на тиждень, тоді Тетяна сама залишається вдома з маленьким дитятком.

– І в цей час дочка залишається вдома зовсім одна з малесенькою дитиною! – розповідає з сумом Галина. – Звичайно, я хвилююся, хіба мало що може відбутися за цей час. Дзвоню вранці і ввечері обов’язково своїй доньці в ці дні, а іноді і вдень, щоб дізнатися, як вони там, чи не потрібна допомога! З маленькою дитиною ситуація змінюється непередбачувано кожну хвилину, це ж усім зрозуміло. Невже це так важко, взяти трубку і сказати – так, мамо, не хвилюйся, у нас все в порядку? Ну так же не можна! Бачить же, що я набираю раз по раз, хвилююся ж! 15 пропущених дзвінків за такий короткий проміжок часу!

А ось сама Тетяна ж щиро зовсім не розуміє, про що мама турбується весь цей час.

Адже не в глухому лісі і не на вокзалі вона залишається одна з дитиною аж на цілих два дні, у маминому розумінні, наче два місяці, а в гарно упорядкованій міській квартирі з усіма зручностями.

Зі своєю дитиною обходитися сама за півтора року цілком звикла.

Далеко від дому з коляскою вони не відходять, гуляють в основному на навколишніх дитячих майданчиках, ну, можуть зайти в магазин сходити, але ж він теж дуже близько біля їх будинку.

Тетяна – жінка розсудлива та досить таки акуратна, за малюком дивиться сумлінно, так що з цієї точки зору хвилюватися теж нема про що.

– І чому за нас постійно хвилюватися, хіба я не доросла і самостійна людина? – дивується вона. – Що у нас може трапитися? А, якщо щось і буде потрібно, я сама наберу своїх батьків.

– Як це “що може статися”? – дивується Галина. – Ти новини не читаєш, так? Телевізор не дивишся? Не знаєш, що трапитися може все, що завгодно, навіть поруч з будинком? Зараз життя таке, зовсім непросте, і ситуація в цілому світі важка.

– Так. Не читаю і не дивлюся, не маю як та коли. І тобі теж раджу цього не робити. Спокійніше будеш спати і жити! – щиро сміється дочка.

Мамі просто нудно нічим не займатися, так думає Тетяна.

Галина зовсім нещодавно тільки вийшла на пенсію, вже виспалась, відпочила, але постійного цікавого заняття на кожен день ще не знайшла.

Ось і займається перевірками і постійними дзвінками – починає надзвонювати по телефон дочки.

Як не крути, три розмови в день – це вже перебір, тим більше, що однією фразою «мама, у нас все в порядку» розмова, природно, не обмежується.

А новин і тим на стільки розмов набрати проблематично, та й про що говорити, коли поруч мале дитя, яке потребує маминої уваги.

Тому Тетяна м’яко уникає спілкування, просто не беручи трубку.

А Галина серйозно ображається кожен раз: ну чому ти не відповідаєш, невже важко, ти зобов’язана відповісти на дзвінок, коли тобі дзвонить мама.

Ну або передзвонити при першій же можливості.

– Нічого я нікому не зобов’язана! – час від часу відверто говорить Тетяна Галині. – Це мій телефон! Я його оплачую, і він служить для мого комфорту. Якщо я захочу з кимось поговорити, сама подзвоню або відповім, а ні – значить, ні!

Галина часто ображається за доньку за таке відношення, але потім телефонує знову, адже хвилюється, як вона там одна з малим дитятком.

Але хіба мати щось неправильно робить?

КІНЕЦЬ.