Мені 29 років, у шлюбі. Дітей поки що немає, але найближчим часом плануємо. Живемо окремо від батьків, обоє працюємо. Все начебто чудово, але мене турбує моя мама.

Їй 63 роки, вдова, мешкає одна. Влітку зазвичай вона у селі, а взимку сидить удома.

Подруги є, але з ними практично не спілкується. Вона завжди всіма незадоволена.

Сусіди, подруги, сестра, я, зять, невістка, тренер у басейні і т.д. Не може прожити день без сварки.

Причому привід може бути будь-яким — від простого погляду, до слова чи необережного жесту. Все це багато разів перебільшується, накручується і видається як всесвітня змова проти неї — страждальницю.

Потім все перетворюється на маніпуляції з приводу її здоров’я. А якщо це близька людина, то може й образити, штовхнути, вигнати.

Я люблю її, пробачаю, але мені тяжко від того, що вона в усі конфлікти втягує мене, скаржиться або мені, або мені. Коротше, так чи інакше, я опиняюся у центрі цього зла.

Намагаюся відгородити себе від конфлікту, бачусь один раз на тиждень, але при цьому постійно спілкуюся з нею в інтернеті, тобто. вона не забута всіма, ми поряд і можемо допомогти будь-якої миті.

Але як бути з усією її агресією? Як мені відгородитись від негативу?

Пов’язую її стан з тим, що 10 років тому вона перенесла набряк мозку, намагаюся ставитися до всього як до наслідку хвороби, але все одно нелегко.

Я постійно в напрузі від того, що вона ще витворить. Не знаю навіть, як допомогти.

КІНЕЦЬ.